flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Щодо принципу змагальності сторін у господарському судочинстві

31 липня 2019, 10:20

Шум Микола Сергійович

Голова Господарського суду

Волинської області

 

Щодо принципу змагальності сторін у господарському судочинстві

 

Не виникало жодних дискусій щодо необхідності суттєвих змін процесуального законодавства у господарських судах. Оновлення положень Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) було не просто на часі, але й запізнілим. На даному етапі, по спливу півтора роки як набрала чинності нова редакція ГПК України, можемо з практичної точки зору оцінити відповідність очікувань з реальністю щодо застосування ГПК України.

Не зважаючи на те, що авторами документу продемонстровано підхід до уніфікації процесів у різних видах судочинства, для судді господарського суду нова редакція ГПК України була не просто точковими новелами  у процесі здійснення правосуддя, проте суттєво змінила його.

Одним з основних завдань нової редакції ГПК України є повноцінне забезпечення принципу змагальності сторін. Господарський процес повинен бути справжнім змаганням зі справедливими правилами. Цей кодекс повинен забезпечити реальну, а не формальну змагальність сторін, за якої суддя має виступати в ролі арбітра, а не слідчого, тоді як кожна зі сторін повинна довести обставини, на які вона посилається. Водночас, згідно з новим кодексом, сторони несуть ризики настання наслідків, пов’язаних з учиненням чи невчиненням процесуальних дій [1].

І якщо інші новели ГПК України є прикладними (розширення юрисдикції господарських судів, нові види проваджень, процедура врегулювання спорів за участю судді, розширений перелік способів судового захисту та засобів доказування, нові правила забезпечення позову тощо), то фактично зміна ролі судді є новим  підходом у здійсненні правосуддя, знаходиться в пізнавальній навіть філософській площині.

О. В. Бринцев у своїй статті надав точне формулювання процесу, що наразі закріплено новим ГПК України: «відмова від принципу об’єктивної істини та заміна його так званим «принципом формальної істини» або «змагальним процесом»» [2].

В новій редакції Господарського процесуального кодексу України закріплено відмову від принципу об’єктивної істини, оскільки цей принцип не був названий серед основних засад господарського судочинства (ст. 2 ГПК України).

Статтею 14 ГПК України закріплено, що збирання доказів у господарських справах не є обов’язком суду. Крім того, згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Тобто, процес доказування повністю покладено на сторін у справі. Суд, при цьому, постановляє рішення виходячи з оцінки поданих сторонами доказів.

Зміна ролі та функції судді у господарському процесі не передбачено окремими положеннями ГПК України, проте чітко проглядається з усіх його норм.

Чи легше цю новелу застосовувати на практиці, ніж наприклад, поділ проваджень на наказове, спрощене та загальне. Відповідь однозначна – ні. При чому, як сторонам у справі, так і суддям.

Якщо здійснюючи правосуддя на підставі попередньої редакції ГПК України господарські суди зобов’язували ту чи іншу сторону подавати докази, то за новою редакцією ГПК України відповідні дії судді можуть бути розцінені як упередженість та необ’єктивність.

Як бути у ситуації, коли сторона у справі про визнання недійсним договору купівлі-продажу об’єкта малої приватизації та його повернення до державної власності посилається на Закон України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» [3] і при цьому не надає доказів на підтвердження належності спірного майна (будинок лісника) до відповідного об’єкту (в даному випадку майнового комплексу держлісгоспу, баланс, акт інвентаризації тощо). Чи може суд витребувати такі докази, як розцінять ті чи інші дії суду першої інстанції суди вищих інстанцій?

Окремої дискусії вимагають положення щодо прийняття чи неприйняття доказів у справі у зв’язку з порушенням процесуальних строків на їх подання до суду.

Проблема у застосуванні нововведень щодо ролі судді у здійсненні судочинства, принципу справедливої змагальності сторін полягає у низькій правовій культурі не лише суспільства взагалі, але й власне низькій професійній підготовці переважної більшості адвокатів.

Узагальнюючи зазначу, що в суспільстві усталеною є практика  увесь негатив з приводу тих чи інших рішень судів спрямовувати виключно на ті ж суди, проте недотримання сторонами, іншими уповноваженими державними органами процесуальних норм законодавства, що часто і є підставою для винесення того чи іншого рішення суду, залишається поза увагою суспільства.

Тому, важливим є підвищення правової культури суспільства, професіоналізму юристів з метою об’єктивного розуміння важливості дотримання не лише матеріальних норм, проте і процесуальних норм законодавства.

 

Список використаних джерел:

  1. Кривецький О. Новий Господарський процесуальний кодекс: переваги і недоліки // Інформаційно-правовий портал «Поради юристу». – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://porady.org.ua/novii-gospodarskii-procesualnii-kodeks-perevagi-i-nedoliki
  2. Бринцев О. В. Про особливості запровадження принципу формальної істини у вітчизняному господарському процесі. – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://hr.arbitr.gov.ua/sud5023/publication/88523/
  3. Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації: Закон України від 07.07.1999 № 847-XIV. – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/847-14
  4. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991. – Електронний ресурс. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12