flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи

19 липня 2018, 14:34

Відповідно  до  статей  94,  277  ЦК фізична чи юридична особа,  особисті немайнові права якої порушено  внаслідок поширення   про   неї   недостовірної  інформації,  має  право  на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а)  при спростуванні  поширена інформація визнається недостовірною,  а при реалізації права на відповідь - особа  має  право  на  висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення
особистого немайнового  права  без  визнання   її   недостовірною; б) спростовує  недостовірну інформацію особа,  яка її поширила,  а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Позови про захист гідності,  честі  чи  ділової  репутації вправі   пред'явити   фізична  особа  у  разі  поширення  про  неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а  також  інші  заінтересовані  особи. 

У разі  поширення  недостовірної   інформації,  що порушує особисті немайнові права  юридичної  особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред'явити орган цієї юридичної особи.

У випадках,  встановлених законом,  до суду можуть звертатися органи  та  особи,  яким  надано право захищати права,  свободи та інтереси інших осіб  (частина  друга  статті  3,  стаття  45  ЦПК).

Відповідачами у  справі  про  захист  гідності,  честі  чи ділової  репутації  є  фізична  або  юридична особа,  яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Якщо позов   пред'явлено   про    спростування    інформації, опублікованої   в   засобах   масової   інформації,  то  належними відповідачами є  автор  і  редакція  відповідного  засобу  масової інформації  чи  інша  установа,  що  виконує її функції.   

Юридичним складом правопорушення,  наявність якого може бути підставою для задоволення  позову,  є  сукупність  таких обставин:  а)  поширення інформації,  тобто доведення її до відома хоча б одній особі у  будь-який  спосіб;  б)  поширена  інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи,  тобто позивача; в)поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;  г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права,  тобто або завдає шкоди  відповідним  особистим  немайновим благам,  або  перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація,  поширена  про особу,  вважається недостовірною,  якщо особа,  яка  її  поширила,  не  доведе  протилежного   (презумпція добропорядності). 

У  порядку  цивільного  чи  господарського судочинства не можуть  розглядатися  позови  про  спростування  інформації,   яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових
експертиз,  рішеннях  органів  влади,  місцевого самоврядування та інших відповідних  органів,  атестаційних  комісій,  рішеннях  про накладення  на  особу дисциплінарного стягнення,  для яких законом установлено інший порядок оскарження. У такому ж порядку не можуть розглядатися   наукові   спори,   тобто  вимоги  про  спростування інформації наукового характеру.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК  обов'язок  довести,  що  поширена інформація є достовірною,  покладається на відповідача, проте позивач має право подати   докази   недостовірності  поширеної  інформації.  Позивач повинен довести факт поширення інформації  відповідачем,  а  також те,  що  внаслідок  цього  було  порушено  його особисті немайнові права.

Вирішуючи  питання  про  визнання  поширеної   інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати,  чи  є  вона  фактичним  твердженням,  чи   оціночним судженням.  

Відповідно  до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями,  за винятком образи чи  наклепу,  є  висловлювання,  які  не  містять фактичних даних, зокрема критика,  оцінка дій,  а також висловлювання, що не можуть бути  витлумачені як такі,  що містять фактичні дані,  з огляду на  характер використання мовних засобів,  зокрема гіпербол, алегорій, сатири.  Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню
їх правдивості.

Таким чином,  відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження,  думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків,  які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача,  не можна перевірити на предмет їх  відповідності  дійсності  (на  відміну  від  перевірки істинності  фактів)  і  спростувати,  що  відповідає  прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини  при  тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Вимоги про захист гідності,  честі чи  ділової  репутації випливають  із порушення особистих немайнових прав,  тому згідно з пунктом 1 частини першої статті 268 ЦК позовна давність на  них  не  поширюється,  крім  випадків,  встановлених  законом, зокрема пунктом 2 частини другої статті 258 ЦК і статтею 37 Закону про пресу.

При вирішенні даної категорії  спорів суди керуються Постановою Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».                

 

Суддя Господарського суду           

Волинської області                                                С. В. Костюк