Судова практика зі спорів, пов’язаних із банківською діяльністю

Неодмінною умовою успішного функціонування економіки держави є стабільна діяльність кредитно-фінансових інститутів.

Кризовий стан світової фінансової системи відобразився і на діяльності українських кредитних фінансових установ.

Також на діяльність української банківської системи впливають і зміни, що відбуваються в економіці нашої держави.

Ці фактори призвели до збільшення кількості судових спорів, пов’язаних з виконанням кредитних договорів, зверненням стягнення на заставне майно, визнання договорів кредиту, застави, іпотеки, поруки недійсними.

Аналіз судової практики щодо спорів, пов’язаних із банківською діяльністю, свідчить про те, що найпоширенішими є спори, пов'язані з кредитними правовідносинами.

У більшості випадків це були позови кредиторів – банків про стягнення заборгованості за кредитними договорами, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій за невиконання чи несвоєчасне виконання умов кредитного договору.

Головними причинами виникнення таких спорів є порушення умов договору позичальниками.

В 2015 році господарським судом Волинської області було розглянуто 153 спори у справах, пов’язаних з банківською діяльністю, в 2016 році - 67 спорів у цій категорії справ.

Станом на 01.09.2017 року господарським судом Волинської області розглянуто 32 спори у справах, пов’язаних з банківським кредитуванням та банківською діяльністю.

Предметом спору у цих справах були вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами, відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій за невиконання (несвоєчасне виконання) кредитних договорів; про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави; про визнання припиненими договорів іпотеки та визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги; про розірвання договорів кредитної лінії та стягнення кредитної заборгованості; про визнання іпотеки припиненою; про визнання бездіяльності банку протиправною та зобов’язання вчинити дії.

В переважній більшості позивачами у справах цієї категорії є банківські та інші фінансові установи.

Правова природа кредитних правовідносин врегульована главами 47-51, 71 Цивільного кодексу України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрації обтяжень», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також іншими нормативно-правовими актами.

З метою забезпечення однакового і правильного вирішення господарськими судами спорів, що виникають з кредитних договорів, 24 листопада 2014 року Пленум Вищого господарського суду України прийняв постанову №1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» у якій висвітлив, зокрема, такі проблемні питання, як визнання кредитних договорів недійсними, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання кредитних договорів, забезпечення виконання зобов’язань за кредитними договорами та звернення стягнення на предмет застави (іпотеки).

Однією з категорій спорів, що виникають з відносин банківського кредитування, є позови банківських установ про стягнення заборгованості за кредитними договорами, відсотками за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне повернення кредиту, пені за несвоєчасне повернення відсотків тощо.

В процесі розгляду справ цієї категорії у суду в певних випадках виникають проблемні питання.

Зокрема, щодо настання строку виконання позичальником зобов’язання про повернення кредитних коштів.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Пред’явлення вимоги кредитором про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним починається з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

Отже, пред’явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 09 листопада 2016 року по справі № 6-2251цс16.

В разі якщо грошове зобов'язання визначено в іноземній валюті, то виникає питання щодо можливості нарахування інфляції.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» офіційний індекс інфляції, який розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом позики, індексації не підлягає. Така правова позиція неодноразово підтверджена рішеннями Верховного Суду України, в яких зазначено, що індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничих цілей. Ціни в Україні встановлюються у національній валюті, тому зазначена норма Цивільного кодексу України може бути застосована лише у випадку прострочення грошового зобов’язання у гривні.

Такий правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року в справі № 6-284цс17.

Чи не найскладнішими в судовій практиці виявилися спори про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави).

Аналіз розглянутих справ цієї категорії свідчить про те, що при зверненні до суду позивачі в позовних заявах в деяких випадках обмежуються лише вимогою звернути стягнення на предмет іпотеки/застави без вимоги стягнути відповідну суму заборгованості.

Проте, вирішуючи такі спори, суд зобов’язаний встановити факт невиконання або неналежного виконання основного зобов’язання – повернення кредиту. Тому обов’язковим є обґрунтування в позовній заяві строків виконання зобов’язання щодо повернення кредиту, щодо сплати процентів, наведення в позовній обставин щодо розміру заборгованості за кредитом, за відсотками за користування кредитом, обґрунтування нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до положень статей 33, 35 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У такому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання зазначених правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов’язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».

Під час розгляду справ про звернення стягнення на іпотечне майно в судів виникає й ряд інших питань.

Зокрема, одне з них стосується оцінки майна - предмета іпотеки. В одних випадках за ціну позову береться початкова вартість, що зазначена у договорі, в інших — встановлена вартість предмета іпотеки на час розгляду справи при видачі витягу із державного реєстру. Вирішуючи ці питання, суди мають виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі. Якщо при розгляді справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то в суду немає підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Якщо між сторонами виникає спір щодо такої оцінки, то залежно від того, яка сторона її оспорює, вона зобов’язана за змістом ст.33 Господарського процесуального кодексу України довести інший його розмір, зокрема подати клопотання про призначення та проведення відповідної судової експертизи.

Аналіз розглянутих справ свідчить про те, що судом задовольнялися вимоги тих позивачів, які зверталися з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки за рішенням суду. У цих нормах задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ним права власності на предмет іпотеки ототожнюється передусім із способом звернення стягнення, який, разом з іншими, може застосовуватися, якщо це передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України має право вимагати застосування його судом.

Таких правових висновків дійшов і Верховний Суд України в постановах від 19.08.201р. у справі № 3-43гс14, від 11.12.2013р. у справі № 6-124цс13.

І наостанок хочеться зазначити, що цінність судової практики полягає в тому, що саме в процесі розгляду судом справ розкриваються найбільш проблемні та спірні аспекти законодавчого врегулювання відносин, в тому числі й у сфері банківської діяльності.

Суддя господарського суду

Волинської області                                                                            І. О. Якушева