Судова практика

Особа, яка володіє та користується земельними ділянками, є належним землекористувачем та набуває права власності на врожай (посіви і насадження сільськогосподарських культур, вироблену сільськогосподарську продукцію), що вирощений на таких земельних ділянках.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020р. у справі №918/335/17 засвідчила, що предметом спору у цій справі є звернення до суду Фермерського господарства з позовом до членів цього господарства про визнання за господарством права власності на врожай озимої пшениці та ріпаку 2018 року, посіяного та вирощеного на земельних ділянках, які входять до складу земель цього господарства та перебувають у його володінні та користуванні. Отже, у даному випадку існує спір між членами фермерського господарства та самим цим господарством про право власності на врожай на земельних ділянках, що перебувають у володінні та користуванні цього господарства, а не його членів.

Земельні ділянки були отримані членами фермерського господарства безоплатно у власність (приватизовані) із земель, що перебували у користуванні цього господарства на підставі приписів Земельного кодексу України, ст. 13 ЗУ «Про фермерське господарство» та відповідно до ст. 12 цього Закону входили до складу земель цього господарства, яке здійснювало права володіння та користування ними, тобто є їх землекористувачем.

Суди попередніх інстанцій правильно встановили, що земельні ділянки, які належать громадянам – членам фермерського господарства (відповідачам у справі) на праві приватної власності, перебувають у володінні та користуванні Фермерського господарства та входять до складу його земель, тобто останнє є землекористувачем цих земельних ділянок.

Посилаючись на положення ст. 152 Земельного кодексу України, п. «в» ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про фермерське господарство» Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що особа, яка володіє та користується земельними ділянками, є належним землекористувачем та набуває права власності на врожай (посіви і насадження сільськогосподарських культур, вироблену сільськогосподарську продукцію), що вирощений на таких земельних ділянках. Звідси доводи відповідачів про те, що Фермерське господарство будь-яких прав на спірні земельні ділянки не має, ні фактично, ні юридично не є власником чи землекористувачем земельних ділянок були відхилені, як безпідставні.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду також погодилася з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачі як члени фермерського господарства зобов`язані приймати участь у підприємницькій діяльності фермерського господарства шляхом особистої праці, як то передбачено ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про фермерське господарство».

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважала обґрунтованими висновки суду першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог фермерського господарства, оскільки останнє є землекористувачем земельних ділянок, які передавалися у власність відповідачам як членам господарства та перебувають у володінні та користуванні цього господарства, а отже, врожай (посіви і насадження сільськогосподарських культур, вироблена сільськогосподарська продукцію), вирощений на них, є власністю цього господарства.

З повним текстом постанови Верховного Суду від 18.02.2020 року у справі № 918/335/17 можна ознайомитися за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88138141.