Волинський Державний арбітраж: історико-правові основи створення та аналіз діяльності (1939-1960р.р.).

                                Кравчук Віктор Оксентійович-

                                           голова господарського суду Волинської області

Історико-правовий нарис

Волинський Державний арбітраж: історико-правові основи створення та аналіз діяльності (1939-1960р.р.).

 Метою дослідження є розкриття історії створення, організації  та системний аналіз діяльності Держарбітражу при волинському Облвиконкомі у 1939-1960р.р. Це був період нормативного встановлення та закріплення системи органів державного арбітражу, при якій вони були безпосередньо підпорядковані вищим і місцевим виконавчо-розпорядчим органам державної влади.

Відповідно до визначеної мети були вирішенні такі основні завдання: загальнодержавні правові основи та передумови створення Держарбітражу на Волині у 1939р., аналіз розгляду господарських спорів Волинським держарбітражем у 1945-1960р.р., правове значення та роль Держарбітражу у формуванні арбітражно-судової системи України.

Актуальність вивчення даної теми полягає у важливості  правоохоронної діяльності Держарбітражу в економічній сфері держави у 1939-1960р.р. Крім того, на основі цього дослідження прослідковується значення реформування органів Держарбітражу протягом історичного минулого, що стало основою арбітражно – судової системи України 90-х років.

Основною джерельною базою даного дослідження виступають нормативно-правові акти 1939-1960р.р., які узаконювали діяльність Держарбітражу та встановлювали правила вирішення господарських спорів. В роботі вони представлена архівними матеріалами Центрального державного архіву вищих органів влади та Державного архіву Волинської області.

Аналізуючи наукову базу історико-правових досліджень по історії Держарбітражу слід відмітити працю Каллістратової Р.Ф «Державний арбітраж», яка ґрунтовно розкриває етапи створення та діяльність державного арбітражу, як особливого органу держави у соціалістичний період. Як підкреслює автор, цей орган вирішував господарські спори та одночасно був наділений функціями управління.  В даному дослідженні розкриваються дискусійні питання про сутність юридичної природи державного арбітражу, принципи діяльності цього органу в державному управлінні.[8]

Побірченко І.Г. у своїх дослідженнях, розкриває поняття арбітражний процес радянського періоду, його принципи, стадії та процесуальні інститути. Правила вирішення господарських спорів в народному господарстві їх поетапне реформування розкриваються [3].

  На сучасному етапі історико-правові проблеми створення та діяльності держарбітражів при обласних облвиконкомах мало дослідженні. Одне із ґрунтовних наукових досліджень по історії Держарбітражу є праця Притики Д.М. «Правові засади організації і діяльність органів господарської юрисдикції та шляхи її вдосконалення»[9]. Автор велику увагу приділив питанням, що стосуються історії розвитку вирішення господарських спорів в Україні, розкрив законодавче регулювання діяльності Держарбітражу в Україні протягом історії його існування.  Система господарських судів є результатом кропіткої роботи цілих поколінь (арбітрів) суддів, зусиллями яких у процесі еволюції та поетапного реформування було створено надійну, а головне дієву організаційну структуру для реалізації функції правосуддя у складній та суспільно-важливій сфері економічних відносин.

Передумовою формування арбітражно - судової системи України 1991р. була шестидесятирічна історія діяльності  Держарбітражу, який був  утворений в 1931р.[1, С.85 ] та почав працювати відповідно до Положення про держарбітраж від 3 травня 1931р., затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР. Багато базових положень даного Положення мали велике значення, оскільки не змінювалися до 1960-70 р.р. До них відносились: а)три ланкова організація системи державного арбітражу, який діяв при Раді Народних Комісарів СРСР, при Раді Народних Комісарів союзних республік, при Раді Народних Комісарів автономних республік, при обласних виконавчих комітетах; б) підвідомчість – вирішення господарських спорів між організаціями та підприємствами, які входили в систему різних відомств; в) вирішення справ арбітром та повноважними представниками сторін (керівниками організацій та підприємств, їх заступниками); г) вирішення спорів, керуючись законами та розпорядженнями центральних та місцевих органів влади, які визначали політику СРСР; д) дотримання планової та договірної дисципліни, підвищення матеріальної відповідальності господарських органів та персональної відповідальності за невиконання або порушення виконання договорів та угод; е) повідомлення про виявленні порушення договірної та планової дисципліни та про інші недоліки  діяльності організацій та підприємств вищестоящих над ними органів або органів народного контролю та інспекції, у відповідних випадках – прокуратуру; ж) остаточність рішень арбітражу, негайне набрання законної сили; з) право сторін протягом місячного терміну від дня прийнятого рішення клопотати про його перегляд у порядку нагляду [2, С.14].

             Оскільки це припадає на радянський період, умови цього часу мали свої завдання  і вони здійснювалися специфічними методами. Державний арбітраж виступав  одночасно і  як орган правоохоронний, і як орган управління.

    Положення про державний арбітраж від 3 травня 1931р., яке діяло до 1960р., відображало організацію роботи по розгляду господарських спорів. Процесуальні питання він не піднімав. Тому 1 серпня 1934р. Державним арбітражем при РНК СРСР були прийняті Правила розгляду та вирішення майнових спорів органами держарбітражу «з метою встановлення єдиної практики та забезпечення їхніми рішеннями планово-договірної дисципліни у господарських відносинах в народному господарстві…»[2, С.15].

Правила містили сукупність процесуальних норм, що  визначали порядок порушення справ в органах  державного арбітражу, їх підготовку, порядок розгляду, винесення рішень і т.д.

З прийняттям Правил розгляду та вирішення майнових спорів органами держарбітражу останні були вилученні з компетенції арбітражу та переданні на розгляд судових органів. Проте, з часом на органи арбітражу покладались завдання по вирішенню спорів, що виникали при узгодженні умов поставки товарів та вирішення переддоговірних спорів, які встановлюють кількість, асортимент і строки поставки продукції, об’єму і строків виконаних робіт. Були передані і ті категорії господарських спорів між соціалістичними організаціями (окрім колгоспів), які вирішувалися судами.

У 1953р. була спроба реорганізація органів державного арбітражу в органи юстиції[2, С.16]. Державні арбітражі при Радах Міністрів союзних республік були передані міністерствам юстиції союзних республік на правах управлінь цих міністерств. Це рішення виявилось помилковим та не виправдало себе на практиці, оскільки природа державного арбітражу не відповідала природі органів юстиції. Ця помилка була виправлена постановою Ради Міністрів СРСР від 10.06.1954р. [2, С.15], відповідно до якої органи державного арбітражу були виведені з системи Міністерства юстиції СРСР і підпорядковані безпосередньо виконавчо-розпорядчим органам державної влади. І тим самим була відновлена попередня організаційна побудова державного арбітражу [3, С.28].

           Після приєднання Західної України до Радянської України  згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 року була утворена Волинська область з центром у місті Луцьку.

 У зв’язку з створенням області Радою Народних Комісарів УРСР 16 грудня 1939 року з метою розв’язання майнових спорів між установами, підприємствами та організаціями в напрямі зміцнення договірної планової дисципліни і господарських розрахунків було створено Державний арбітраж при Волинському облвиконкомі [4, С.138].

           З метою підготовки працівників новоутвореного  органу Держарбітражу протягом 1939-1940 р.р. Головний арбітр при РНК УРСР був зобов’язаний укомплектувати курси по підготовці працівників Держарбітражу [5, С.285].

Архівні документи того часу свідчать, що 18 жовтня 1940 року на засіданні Волинського облвиконкому  відповідно до постанови № 913 першим Головним державним арбітром була затверджена Кіріна Євгенія Юхимівна, яка на цій посаді пропрацювала до початку Великої Вітчизняної війни 1941 року [6, С.63].

 На період окупації області (червень 1941р. – липень 1944р.) діяльність державного арбітражу була зупинена.

 Повоєнна відбудова народного господарства Волині та подальший його розвиток, розгортання промислових підприємств і торгівлі створили  умови подальшого розвитку економіки області, сприяли зростанню господарських відносин між організаціями і підприємством. Паралельно відновлювалась потужна та цілісна командно-адміністративна система управління соціалістичної економіки, в якій держарбітраж підпорядковувався вищим та обласним виконавчо-розпорядчим органам влади.

 Архівні документи тих часів свідчать, що постановою виконавчого комітету Волинської обласної Ради депутатів трудящих від 14 серпня 1945 р., поновлювалась діяльність арбітражу при облвиконкомі, а головним арбітром затверджено Макотеру Анатолія Федотовича [7, С.1].

 В складних умовах працівники арбітражу області кваліфіковано і відповідально виконували свої обов’язки по захисту законних прав і інтересів, забезпечуючи дотримання вимог тогочасного законодавства.

Організація вирішення арбітражних справ того часу в деяких моментах подібна до нині діючої. Справи порушувалися головним арбітром, адже він призначав їх до слухання. Певна частина позовних заяв поверталась позивачам у зв’язку з недостатнім та неправильним оформленням позовних матеріалів. У всіх випадках неправильного оформлення позовних заяв Держарбітраж посилав позивачам повідомлення, в якому зазначав допущені  помилки у позовних заявах та встановлював термін на виправлення цих помилок. У таких випадках, коли позивач у встановлений термін не виправляв помилки, - позовна заява поверталась без розгляду [8, С.102].

 В цей час окрім справ, які порушувались арбітром згідно позовних заяв, Держарбітраж області був наділений повноваженнями, які надавали йому право порушувати справи за власною ініціативою. В основному, це були справи про зобов’язання укласти договір. Держарбітраж мав право за власною ініціативою стягувати штраф за неякісне постачання товару.

В разі відсутності в договорі вказівок про те, яким державними стандартам   і технічним умовам повинна відповідати за якістю продукція, яка поставляється, Держарбітраж по своїй ініціативі вносив відповідні доповнення в договір.

           Як правило, Держарбітраж, перевіряв текст договору в цілому і усував із договору незаконні або суперечливі  вимоги  постачання.

          З року в рік, з кварталу в квартал зростала кількість розглянутих справ Держарбітражем. Про це говорять статистичні дані руху справ в Держарбітражі при Облвиконкомі протягом 1947-1960 р.р.

           Починаючи з 1945 року і впродовж подальших років серед загальної кількості розглянутих держарбітражем справ значний відсоток займали спори по розрахунках, пов’язані з кількісними недостачами, порушенням договірних строків і кількості.

Значна кількість переддоговірних спорів стосувались вимог зобов’язання укласти договір, а найбільша їх кількість виникала на той час між організаціями споживкооперації і Держторгівлі з підприємствами місцевої промисловості і промкооперації.

При вирішенні даних спорів, зокрема про встановлення додаткових знижок гуртовим торгівельним організаціям за компенсацію видатків ( по відправці товарів в роздрібну торгову мережу), Держарбітраж, як правило вимагав від сторін обгрунтованні розрахунки додаткових знижок, які пропонувалися кожною стороною.

Під час виявлення прострочення платежу, Держарбітраж стягував за власною ініціативою на користь позивача пеню за прострочку платежу, а під час користування засобами позивачів – відсотки. Це сприяло боротьбі з порушеннями розрахунково-фінансової дисципліни держорганів.

Із зростанням на Волині у 60-х роках економічної діяльності підприємств і організацій, починав зростати обсяг постачання і збуту, гуртової і роздрібної торгівлі, ширшим став товарообіг, а це відповідно,  збільшувало кількість і розміри товарних поставок. Крім того укладалися нові господарські зв’язки між організаціями і підприємствами, а це пожвавлювало договірні відносини транспортних організацій з клієнтурою – постачальними організаціями.

В цей період продовжується збільшуватися об’єм підрядно-будівельних робіт. Адже, все нові і нові об’єкти відбудови починають швидко реалізовуватись в ході будівництва, що в свою чергу сприяло новим господарським взаємовідносинам між підрядними організаціями та організаціями-замовниками.

Внаслідок такого розвитку народного господарства в суспільному житті того часу широко застосовувались принципи договірних відносин. Обов’язок організацій і підприємств в межах планових завдань оформляти свої взаємовідносини по поставці товарів, проведенню робіт і наданню послуг письмовими договорами неодноразово підтверджувалося в багатьох нормативних актах того часу.

Щорічно із затвердженням тогочасним Урядом народногосподарського плану, держоргани приступали до укладання господарських договорів. Додержання форми договірних відносин, було спрямоване на зміцнення господарського розрахунку, виконання планів виробництва на збагачення усуспільненого сектора, - це були вимоги тогочасної державної дисципліни. Підпорядкування цим вимогам було найголовнішим обов’язком всіх соціалістичних організацій та підприємств. Однак, договірна дисципліна полягала не тільки в тому, щоб оформити економічні відносини письмовим договором, але також і в тому, щоб, уклавши договір, безпосередньо його виконувати; в цьому випадку договір виконував роль знаряддя боротьби за зміцнення госпрозрахунку, за виконання планів[9, С.114].

          Враховуючи тогочасне державне управління економічним сектором, Держарбітраж в процесі розгляду господарських спорів, велику увагу приділяв договірній дисципліні. З цією метою, ретельно перевірялись правильність рахунків під час їх оплати та своєчасність оплати, не допускались безпідставні відмови від акцепта рахунків. Як результат, були випадки, коли окремі підприємства і держоргани Волині в своїй господарській діяльності порушували державну дисципліну, зокрема, ухилялись від укладення господарських договорів; не виконували зобов’язань по постачанню товарів або виконували їх з порушенням асортименту товарів чи обов’язкових стандартів; порушували строки повернення обігової тари або повертали її з недозволеним зниженням її якості; не розраховувались правильно і своєчасно за товари і послуги.

Так, не завжди укладались господарські договори організацій місцевої і паливної промисловості. Наприклад, розподіл продукції виробництва місцевої промисловості на 1956р. був зроблений в січні місяці, про те ще в березні місяці не всі промкомбінати уклали договори. Як приклад, серед розглянутих в цей час держарбітржем справ,- в основному, зволікали з укладенням договорів постачанням Ковельський міськпромкомбінат та Камінь-Каширський райкомбінат.

Часто в практиці вирішення арбітражних справ, промкомбінати не тільки запізнювалися з укладанням договорів, а затвердивши їх, окремі з них систематично порушували взяті на себе договірні зобов’язання. Зокрема, не виконували як слід свої зобов’язання по постачанню швейних виробів Львівській універсальній базі Укоопспілки Торчинський, Ковельський та Рожищенський промкомбінати. Наприклад, за матеріалами однієї з справ, уклала  договір на 1955 рік з Волинською облторговою базою «Головторгодяг», але не виконувала постачання по ньому кожного кварталу Володимир-Волинська швейна фабрика. По іншій справі порушувала свої договірні зобов’язання перед «Головторгодяг» по постачанню товарів і Ковельська швейна фабрика. В цілому в 1955році обидві ці фабрики не додали в товарооборот швейних виробів на суму 6 млн. карбованців[10, С.1].

  Складними були справи по лісопорушенню. Наприклад, недисциплінованість в своїх розрахункових відносинах з одержувачами лісу проявляв Ковельський ліспромгосп №14. Були випадки в практиці арбітражу, коли ліс відвантажувався одним організаціям, а гроші за ліс списувались з інших. Так, ліс був відвантажений за адресою Андріївської райспоживспілки Станіславської області, а кошти за нього були списані з Авдіївської райспоживспілки тієї ж області. В іншому випадку ліс був доставлений Долінській райспоживспілці Одеської області, а вартість лісу була сплачена по розрахункових документах Долінською райспоживспілкою Кіровоградської області. Списуючи з контори технопостачання «Західшахтобуд» кошти за дрова, ліспромгосп допустив в розрахунку арифметичну помилку і зайво отримав з цієї контори 10 тис.карбованців. Хоча у всіх цих випадках неправильно розраховані кошти слід було негайно повернути, проте лісгоспи повертали їх лише після втручання держарбітражу [11, С.5].

          Отже, у повоєнний період серед розглянутих волинським держарбітражем справ переважали справи про розрахунки, про виконання зобов’язань щодо поставок за кількістю і за термінами. Поряд з іншими мали місце спори щодо якості продукції, цін, штрафів за порушення строків повернення тари.

Характерною рисою вирішення спорів того часу була практика подання позовів з порушенням строків позовної давності. Це робилося свідомо, з метою одержання підстави для списання заборгованості.

З метою запобігання виникненню безпідставних або цілком безспірних арбітражних справ керівники підприємств, організацій та установ зобов’язувалися до звернення в арбітраж, використовувати всі можливості добровільного урегулювання спорів, зокрема своєчасно та ретельно розглядати претензії.

Працюючи в системі виконавчої влади, Держарбітраж не лише вирішував господарські спори, а й регулярно, проводив  роботу по боротьбі з недоліками в діяльності підприємств і організацій. Основними формами впливу на порушення підприємствами законодавства й договірних зобов’язань  були: направлення повідомлень з окремих справ і категорій справ, застосування законом майнових санкцій, розгляд справ безпосередньо на виробництві за участю керівників і громадськості, проведення занять з господарниками і юрисконсультами, роз’яснення основ законодавства на підприємствах, участь у нарадах окремих підприємств, ознайомлення з правовою роботою на підприємствах. Кожного кварталу за ініціативою держарбітражу скликалися збори юрисконсультів, начальників органів збуту і торгових відділів, держорганізацій з питань підготовки укладення господарських держдоговорів. Часто проводились збори представників лісозаготівельних організацій та охорони лісів з питань посилення боротьби з правовими порушеннями в лісовій галузі області [11, С.3].

З метою широкого представництва роботи держарбітражу та  ознайомлення населення області з деякими правовими аспектами в господарській сфері головний арбітр Держарбітражу представляв свої статті в пресі. Так, у   центральній обласній газеті «Радянська Волинь» за 11 березня 1947р. була опублікована стаття головного арбітра Макотери А.Ф. «Своєчасно скласти господарські договори» [12, С.1].

            Отже, можна стверджувати, що робота по вдосконаленню законодавства організації і діяльності арбітражу з 1931 по 1960р.р. часто здійснювалась без врахування законодавчої техніки. Замість підготовки одного ключового та розширеного нормативного акту, який би вирішив всі кардинальні проблеми організації та діяльності арбітражу, розроблялися законодавчі акти, які передбачали реформи лише по окремим питанням, не завжди актуальним. В ці часи основним напрямком на посилення ролі держарбітражу була тенденція створення системи арбітражних органів та наділення його повноваженнями не як судового органу, а органу управління виконавчої влади.

Глибоке аналітичне осмислення процесів розвитку та вдосконалення  арбітражної системи, дає можливість по-новому, зі знаннями еволюції нормативно - правової бази, всебічно оцінити тенденції розвитку вирішення господарських спорів на сучасному етапі.

Література:

1.        Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, Ф.№2, оп.7, спр.233, арк.85.

2.        Арбитраж в СССР. /под. ред. А.Ф. Клеймана. – М.: Изд-во МГУ, 1960.

3.        Побирченко И.Г. Советский арбитражный процесс. – К.: «Выща школа», 1988. – 272с.

4.        Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, Ф.№2, оп.7, спр.144, арк. 138.

5.        Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, Ф.№2, оп.7, спр.205, арк.285.

6.        Державний архів Волинської області, Ф. Р-6, оп.1, спр.5, арк.63.

7.        Державний архів Волинської області, Ф. Р-1253, оп.1, спр.1, арк.1.

8.        Каллистратова Р.Ф. Государственный арбитраж. –М.: «Юридическая література», 1973. - 208с.

9.        Притика Д.М. Правові засади організації і діяльності господарської юрисдикції та шляхи їх удосконалення. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -326с.

10.    Державний архів Волинської області, Ф. Р-1253, оп.1, спр.42, арк.1.

11.    Державний архів Волинської області, Ф. Р-1253, оп.1, спр.75, арк. 5.

12.    Державний архів Волинської області, Ф. Р-1253, оп.1, спр. 5, арк.3.

13.    Анисимов Е. Государственный арбітраж и его роль в развитии советской економики. //Хозяйство и право. – 1977.-№10. –с3-7.

14.    Гуляева Т.И. Роль облисполкома в руководстве деятельностью государственного арбитража. //Советское государство и права. – 1970.-№1. С 94-97.

15.    Гапеев В. Еще раз в защиту госарбитража. //Хозяйство и право. -1990.-№12. С.65.

16.    Державний архів Волинської області, Ф. Р-1253, оп.1, спр.14, арк.1.

04.02.2011р.                                                                     В.О.Кравчук