голова господарського суду
Волинської області
Кравчук Віктор Оксентійович
Відомчий арбітраж: історія створення ,
структура та компетенція.
Дослідження інституту
відомчих арбітражів є актуальним на сучасному етапі. Адже, ч.1 ст.131
Закону України "Про судоустрій і
статус суддів" від 07.07.2010р. передбачено перелік посад, робота на яких
зараховується до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку судді
та отримання щомісячного довічного утримання. Зокрема, до стажу роботи на
посаді судді зараховується і робота на
посаді арбітра відомчого арбітражу [1,С. 361].
З моменту утворення у 1931р.
арбітраж існував у двох видах - державний і відомчий [2,С.35]. У державному
арбітражі вирішувалися майнові спори між
установами, підприємствами і організаціями соціалістичного господарства різного
підпорядкування, у відомчому - підпорядкування одному відомству (міністерству,
комітету тощо) [3,С. 85].
Так, 4 листопада 1931р. відомчий арбітраж був утворений у системі Вищої Ради народного господарства СРСР, 21
червня 1932 р.- у Народного комісаріату сполучення СРСР, 27 вересня 1932р. – у Наркомпостачі СРСР, 7
січня 1933р. - у Комітеті по заготівлях сільськогосподарської продукції при РПО
СРСР, 22 лютого 1933р. – при Наркомводі [4,С 115]. Постановою Ради народних
комісарів СРСР від 8 грудня 1931р. «Про заходи зміцнення роботи органів
державного арбітражу» передбачено, що арбітражні органи повинні інструктувати
відомчі арбітражі, проводити відповідні наради та перевірки [4, С. 116 ].
Як свідчать архівні дані у
Луцьку з 1945 по 1947р.р. функціонували два відомчі арбітражі: при
Уповноваженому Мінстерстві заготівель і при Обласному відділі Комунального
господарства. Головний арбітр волинського держарбітражу здійснював планові
перевірки цих відомчих арбітражів. Під час цих перевірок часто виявлялись
недоліки роботи відомчих арбітражів. Так, 30 вересня 1947р. головний арбітр
волинського держарбітражу Макотера А.Ф. провів перевірку арбітражу при
Уповноваженому Міністерстві заготівель. Акт даної перевірки висвітлює недоліки:
надто великі терміни розгляду справ і надіслання рішень. Відповідно головним
арбітром приймались накази та інструкції для покращення роботи відомчих
арбітражів [5,С. 4]. З плином історичного часу на Волині діяли відомчі
арбітражі споживчої кооперації, в системі агропромислового комплексу, в системі
транспорту та зв’язку та ін.
Єдиного загальносоюзного
положення про відомчий арбітраж не
було. Організаційна структура, порядок роботи відомчих арбітражів
регулювалися положеннями про ці арбітражі, схвалюваними відповідними
міністерствами та відомствами, при яких вони функціонували. Правовою основою їх
утворення був п.21 Загального положення про міністерства СРСР, встановленого
постановою Ради Міністрів СРСР від 10 липня 1967р. і затверджені у
встановленому порядку положення про всесоюзні, союзно-республіканські і
республіканські міністерства, державні комітети, відомства [6,С. 55].
Керівники відповідних
міністерств і відомств встановлювали положення про арбітраж даного міністерства
або відомства, тому чисельність арбітрів у відомчих арбітражах була різна: він
міг складатись із одного головного арбітра, або з головного і ще декількох
арбітрів.
Структура кожного відомчого
арбітражу залежала від організаційної структури міністерства, державного
комітету, відомства. В союзно-
республіканських вона складалась із двох, або трьох ланок. При дволанковій
системі арбітраж створювався в союзному міністерстві, державному комітеті,
відомстві союзної республіки. Триланкову систему мали відомчі арбітражі деяких
союзно-республіканських міністерств, державних комітетів, відомств, а також
система споживчої кооперації. Наприклад, в системі Міністерства торгівлі СРСР
діяв арбітраж Міністерства торгівлі СРСР, арбітражі міністерств торгівлі
союзних республік, арбітражі міністерств торгівлі автономних республік,
управлінь (головних управлінь) торгівлі виконавчих комітетів крайових,
обласних, міських Рад народних депутатів; в системі Державного агропромислового
комітету СРСР – арбітраж Державного агропромислового комітету СРСР, арбітражі
державного агропромислового комітету союзних республік, автономних республік
крайових та обласних; в системі споживчої кооперації – арбітраж Центросоюзу,
арбітражі республіканських споживчих союзів, автономних республік, крайові та обласні
[7,С. 35].
Відомчий арбітраж очолював
головний арбітр, який міг бути одночасно начальником або заступником начальника
юридичного відділу. Він ніс відповідальність за виконання завдань, які
покладались на відомчий арбітраж та розподіляв обов’язки між працівниками
арбітражу.
Арбітри відомчих
арбітражів призначались на посади і звільнялись відповідно до встановлених
порядків в міністерстві, державному комітеті, відомстві.
Відомчі арбітражі
вирішували господарські спори відповідно до встановленої компетенції;
здійснювали у відповідному порядку нагляд за законністю прийнятих рішень
нижчестоящими арбітражами; вивчали та узагальнювали практику застосування
законодавства під час вирішення господарських спорів; вели звітність
розглянутих справ; надавали нижчестоящим відомчим арбітражем, підприємствам та організаціям міністерствам,
комітетам та відомствам визначених ним
роз’яснень Правил розгляду господарських спорів державними арбітражами;
інструктували нижчестоящі арбітражі по питаннях організації роботи.
Справи розглядались
відомчими арбітражами на основі правил, які розроблялись у відповідності до
правил розгляду справ органами держарбітражу і затверджувалися керівниками
відповідного міністерства, комітету чи відомства. Їх розгляд здійснювався, як
правило, одноособово арбітром (головним арбітром) з врахуванням пояснень представників
сторін. Якщо у відомчому арбітражі крім головного арбітра працювали ще ряд
арбітрів, то рішення останніх могло переглядатися головним арбітром [8,С. 55].
З метою попередження
правопорушень в господарській діяльності відомчий арбітраж: розглядав
господарські спори, які мали важливе суспільне значення безпосередньо на
підприємстві; ознайомлювався на промислових підприємствах та організаціях з
практикою застосування законодавства під час укладання договорів та виконання
зобов’язань, а також доарбітражного врегулювання господарських спорів;
направляв у встановленому порядку керівникам підприємств та організацій
повідомлення про виявлення порушення законності, державної дисципліни та
недоліків в господарській діяльності, з пропозиціями їх усунення та притягнення
до відповідальності винних осіб.
Інститут державного і
відомчого арбітражу був пристосований для вирішення спорів між різноманітними
частинами єдиної, централізованої державної структури господарювання.
Економічна система країни функціонувала на засадах адміністративного
регулювання, тому господарська самостійність товаровиробників була мінімальною.
Вони взаємодіяли згідно з розпорядженнями директивного планування; договір не
завжди підтверджував товарно-грошові відносини. За цих умов вчені й практики
цілком логічно відносили державні та відомчі арбітражі до органів державного
управління або господарського керівництва, хоча, треба відмітити, що питання
про природу їх юрисдикції при цьому залишалося дискусійним.
Варто визнати, що правовий
статус держарбітражу поступово підвищувався. Спочатку він був підпорядкований
уряду і виконавчим органам на місцях, а потім Верховній Раді та її Президії.
Однак навіть у законі 1979 р. державний арбітраж не визнавався судовою
установою. Що стосується відомчого
арбітражу, то він взагалі діяв на правах структурного підрозділу певного
міністерства, державного комітету. Такий статус державного, а тим більше
відомчого не надавав арбітражу необхідних гарантій незалежності. При вирішенні
господарських спорів він повинен був керуватися не стільки законами, скільки
підзаконними актами та вказівками керівників вищих органів державного
управління. Пряма адміністративна залежність і підпорядкованість державного і
відомчого арбітражу об’єктивно зумовлювалися пануванням
командно-адміністративних методів керівництва економікою і майже абсолютною
монополією державної форми власності.
Заміна у 1990-их роках системи арбітражів
арбітражними судами визначалася новими економічними умовами переходу до
ринкових відносин, появою різних форм власності. Вирішення спорів між рівними
суб’єктами господарювання засобами і методами адміністративно-командної системи
стало неможливим.
Отже, з органу, наділеного
повноваженнями управлінського характеру (що обумовлювалося місцем арбітражу в
адміністративно-командній системі керівництва економікою), його було
перетворено на орган, що здійснює правосуддя в господарських відносинах і є
незалежним при виконанні цієї функції. Так, відповідно із Законом України від 4
червня 1991 року «Про арбітражний суд» відомчі арбітражі ліквідовувалися, арбітраж
було перетворено в суд, діяльність якого по розгляду і вирішенню спорів
здійснюється в процесуальній формі, яка створює сталі гарантії захисту прав
рівною мірою суб’єктам державної і недержавної форм власності [9,С. 469].
Література:
1. Закон України « Про судоустрій і статус
суддів» // Офіційний вісник України.-2010.-№ 101.-ст.361.
2. Центральний
державний архів вищих органів влади і управління України, Ф.№2, оп.7, спр.233,
арк.35.
3. Центральний державний архів вищих органів
влади і управління України, Ф.№2, оп.7, спр.233, арк.85.
4.
Притика
Д.М. Правові засади організації і діяльності господарської юрисдикції та шляхи
їх удосконалення. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -326с.
5. Державний архів Волинської області, Ф.
Р-1253, оп.1, спр.7, арк.4.
6. Побирченко И.Г. Советский арбитражный процесс.
– К.: «Выща школа», 1988. – 272с.
7. Максимович А.Я. Арбитраж в системе
министерства, ведомства. – М.: «Наука», 1987. -128с.
8. Арбитраж в СССР. /под. ред. А.Ф. Клеймана.
– М.: Изд-во МГУ, 1960.
9. Закон України «Про арбітражний суд»
//Відомості Верховної Ради України.- 1992.- №36.- Ст. 469.
21.02.2011р.
В.О.Кравчук
_03_03.png)
