flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

До спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, незалежно від того, що такий договір укладений щодо нерухомого майна, застосовуються загальні правила підсудності.

10 вересня 2019, 14:28

Предметом спору виступало стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів за користування нерухомим майном згідно з договором оренди, пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по сплаті орендних платежів та неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування нерухомим майном після закінчення встановленого договором оренди строку для повернення нерухомого майна.

Суди попередніх інстанцій, з посиланням на положення частини п’ятої статті 29 та частини третьої статті 30 ГПК України, дійшли висновку про відсутність порушень правил підсудності при поданні позову у даній справі

Відповідно до частин першої, другої статті 27 ГПК України позов пред’являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходженням юридичної особи та фізичної особи – підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

До спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об’єкта нерухомого майна, і не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, незалежно від того, що такий договір укладений щодо нерухомого майна. До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності.

За таких підстав правила виключної підсудності не поширюються на спір щодо стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за користування нерухомим майном, пені за несвоєчасну сплату орендної плати за користування нерухомим майном та неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування нерухомим майном після закінчення встановленого договором оренди строку для повернення такого нерухомого майна.

Щодо посилання судів попередніх інстанцій на положення частини п’ятої статті 29 ГПК України, згідно з якою позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів, колегія суддів зазначає наступне.

Здійснивши аналіз умов договору оренди, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спір у даній справі виник з договору, в якому місцем його виконання визначено місто Луцьк, та який в силу встановленого у договорі режиму використання майна можна виконувати лише за місцезнаходженням такого майна. Однак судами попередніх інстанцій не було враховано, що договір оренди не містить прямої вказівки на місце виконання, а виконання договору оренди орендарем полягає у сплаті орендної плати, що виконується за місцезнаходженням орендаря.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини п’ятої статті 29 та частини третьої статті 30 ГПК України, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки застосуванню підлягають положення частини першої статті 27 ГПК України щодо пред’явлення позову до господарського суду за місцезнаходженням відповідача.

Детальніше з матеріалами справи від 03.06.2019 № 903/432/19 можна ознайомитись за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/

 

За повідомленням заступника голови суду Войціховського В.А.