Суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду, прийнятій за результатами перегляду судових рішень у справі №910/1733/18, в якій банківська установа, як кредитор, подала до господарського суду позов до фізичної особи, як поручителя, за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, колегією суддів зазначено таке.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені положеннями статті 20 ГПК України (як приклад, пункти 5, 10, 14 статті 20 ГПК України).

З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» господарським судам підвідомчі справи щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. І у цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

В даному аспекті судом касаційної інстанції засвідчено, що положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України не пов'язують належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці, з об'єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи- боржника за основним зобов'язанням.

Відтак, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість висновку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відмову у відкритті провадження у справі, а відтак справу направлено до господарського суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

З повним текстом постанови Великої Палати ВС у справі №910/1733/18 від 02.10.2018 року можливо ознайомитись за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77312765.  

За повідомленням заступника голови суду Войціховського Віталія Антоновича