Невиявлення ліквідатором боржника в процедурі ліквідації майна боржника, інших його активів чи грошових коштів жодним чином не має впливати на оплату його послуг

Ініціюючи провадження у справі про банкрутство, кредитори як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника (постанова від 30.01.2019 у справі №910/32824/15).

Скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи в силі ухвалу місцевого господарського суду в частині стягнення з ПАТ на користь арбітражного керуючого  витрат на оплату грошової винагороди за період виконання повноважень ліквідатора банкрута, Верховний Суд виходив з такого.

Ст. 98 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачене право арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) користуватися усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у т. ч. право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом.

Ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна визначається в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень, або в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні 12 місяців його роботи до порушення провадження у справі про банкрутство, якщо такий розмір перевищує дві мінімальні заробітні плати. Право вимоги грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень розпорядника майна боржника. Сплата грошової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна) здійснюється шляхом її авансування заявником (кредитором або боржником) у розмірі, зазначеному у цій частині. Сума авансового платежу вноситься на депозитний рахунок нотаріуса та виплачується арбітражному керуючому (розпоряднику майна) за кожний місяць виконання ним повноважень розпорядника майна.

Отже, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, вона повинна здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи з принципу пропорційності їх грошовим вимогам (висновки щодо застосування цих норм права викладені у постанові Верховного Суду від 01.08.2018 у справі №912/1783/16).

Крім того, законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

Невиявлення ліквідатором боржника в процедурі ліквідації майна боржника, інших його активів чи грошових коштів жодним чином не має впливати на оплату його послуг.

Отже, у зв’язку з відсутністю у банкрута будь-яких майнових активів покладення оплати грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора у справі на єдиного кредитора ПАТ є правомірним, у зв'язку з чим Верховний Суд погодився з висновками місцевого господарського суду з цього приводу.

Верховний Суд визнав за необхідне відзначити, що ініціюючи провадження у справі про банкрутство, кредитори як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.

З огляду на викладене Верховний Суд визнав обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо безпідставності відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання ліквідатора щодо прийняття рішення про стягнення з ініціюючого та єдиного кредитора грошової винагороди за час виконання повноважень ліквідатора ТОВ.

Детальніше із текстом постанови Верховного Суду від 01.08..2018 №912/1783/16 можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/

За повідомленням заступника голови суду Войціховського Віталія  Антоновича