Господарський суд Волинської області

28 листопада 2018, 09:59

31 жовтня 2018 року Велика Палата Верховного Суду розглянула в порядку спрощеного позовного провадження заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року у справі № 648/2419/13-ц за позовом Херсонського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Херсонське лісомисливське господарство» до Білозерської районної державної адміністрації Херсонської області, Особи 3 про визнання недійсними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку.

За результатами розгляду заяви Велика Палата прийняла постанову, в якій зазначила таке.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно зі статтею 360-5 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року, про перегляд якої заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із відповідною заявою, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, наведеними в рішенні Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року у справі 648/2419/13-ц, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах Херсонської обласної державної адміністрації та Державного підприємства «Херсонське ЛМГ» поза межами строку позовної давності.

Такий висновок суду не суперечить правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 8 червня 2016 року (№ 6-3029цс15), 12 квітня 2017 року (№ 6-1852цс16), 12 липня 2017 року (№ 6-2458цс16) про те, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач (відповідний орган), а не прокурор. Це правило пов'язане не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Аналогічні висновки містяться й у постанові Вищого господарського суду України від 16 травня 2017 року, наданій заявником для порівняння.

У справах, за результатами розгляду яких постановлено надані для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня, 12 жовтня 2016 року, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог з посиланням на положення статей 256, 257 та 261 ЦК України, на підставі встановлених фактичних обставин у справах дійшов висновку про те, що позивачі звернулись до суду в межах трирічного строку позовної давності. При цьому висновки, зроблені судами щодо порядку обрахування цього строку, не суперечать висновкам, зробленим у вищезазначених постановах Верховного Суду України.

Зі змісту наданих для порівняння судових рішень вбачається, що у цих справах та в справі, про перегляд якої подано заяву, суд встановив різні фактичні обставини, на підставі яких було прийнято відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Надана заявником для порівняння постанова Верховного Суду України від 27 квітня 2017 року у справі № 619/4128/14-ц не може бути підтвердженням передбаченої пунктом 4 частини першої статті

355 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) підстави перегляду судового рішення суду касаційної інстанції, оскільки цією постановою відмовлено в задоволенні заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з тим, що обставини, які стали підставою для такого перегляду, не підтвердилися.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав вважати обґрунтованою заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2016 року у справі № 648/2419/13-ц.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц (провадження № 14-365цс18) можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77586952.

За повідомленням заступника голови суду Войціховського Віталія Антоновича