Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Проблема взаємовідносин між сторонами кредитного договору, зокрема, щодо обов’язку позичальника повернути суму (тіло) кредиту, а також відсотки, залишається актуальною в Україні за будь-яких умов. А в умовах будь-якої політичної або економічної нестабільності у державі, в тому числі, дане питання набуває особливого значення.
Якщо розглядати кредитні відносини з точки зору позичальника, то для нього першочергове значення має можливість полегшення кредитного тягаря, яке може полягати у відстроченні сплати відсотків за кредитом, реструктуризації заборгованості, або якщо неможливо здійснити жоден з цих способів – у визнанні нечинним кредитного договору.
Поряд з іншими способами захисту прав та законних інтересів позичальника у кредитних правовідносинах, які передбачено ст. 16 ЦКУ, варто приділити увагу визнанню правочину недійсним. Вирішення питання недійсності правочинів регулюється параграфом 2 глави 16 розділу четвертого (ст. 215-236) ЦКУ.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦКУ, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наслідком визнання кредитного договору недійсним є також недійсність договору застави чи іпотеки, адже, відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.
Відповідно до ст. 215 ЦКУ, виділяється дві групи підстав визнання кредитного договору нечинним:
- нікчемність - недійсність, яка прямо передбачена законом;
- оспорюваність - виникає у випадках, коли недійсність договору прямо не передбачена законом, але одна з його сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. У такому випадку рішення про визнання правочину недійсним виноситься судом.
Слід виділити такі підстави визнання договорів недійсними:
1. Через нікчемність договору:
- при недодержанні передбаченої ч. 1 ст. 1055 ЦКУ письмової форми договору;
2. Через оспорювання кредитного договору:
- при відсутності у кредитодавця статусу фінансової установи, порядок отримання якого передбачено ст. 7, 8 і 9 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також ліцензії на здійснення послуг з надання кредиту, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (для небанківських установ) або ліцензії на здійснення кредиту як одного з видів банківської діяльності, виданої комерційному банку Національним банком України відповідно до Законів України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про банки та банківську діяльність» та «Про Національний банк України»;
- при укладенні договору позичальником, який не має повного обсягу цивільної дієздатності;
- при укладенні одним з подружжя кредитного договору, забезпеченого заставою, якщо об’єктом застави є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності;
- у випадку суперечності між волею та способом волевиявлення позичальником.
Нікчемність правочину не потребує від позичальника доводити факт недійсності кредитного договору у суді, і у випадку виникнення відповідного спору позовну заяву до суду про визнання договору буде подавати кредитодавець.
Однак, якщо позичальник зацікавлений у визнанні недійсності кредитного договору з підстав, що оспорюються, він має самостійно брати ініціативу з доказування своїх позовних вимог. Такі вимоги, а також засоби їх доказування залежать від кожної конкретної підстави оспорювання.
Окремо слід розглядати випадки укладення кредитних угод з розбіжністю між волею та волевиявлення позичальника:
- укладення договору під впливом помилки;(ст.229 ЦК України)
- укладення під впливом обману;(ст.230 ЦК України)
- укладення на вкрай невигідних умовах;(ст.233 ЦК України)
- укладення під впливом насилля.(ст.231 ЦК України)
Окремі аспекти розгляду судом справ щодо визнання нечинності правочинів (у тому числі, кредитних договорів) врегульовано Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постановою пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» із змінами внесеними Постановою Пленуму ВГСУ від 16.12.2015 року №2.
Суддя
Господарського суду
Волинської області Костюк С.В.
_03_03.png)
