Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Процесуальне правонаступництво у господарському процесі.
Дана стаття присвячена процесуальному правонаступництву у господарському процесі. На основі правового аналізу положень ст. 25 ГПК України, останні пов’язані зі здійсненням процесуального правонаступництва у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення суб’єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір – учасників господарського процесу (сторін, третіх осіб).
Процесуальне правонаступництво у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою здійснюється на підставі правовстановлюючих документів про прийняття спадщини особою, до якої за законом перейшли у відповідному обсязі майнові права та обов’язки спадкодавця – як колишньої сторони або третьої особи у справі. Ст. 25 ГПК України в цій частині потребує вдосконалення, а саме більш конкретної деталізації порядку здійснення процесуального правонаступництва при настанні смерті або оголошенні померлою фізичної особи, визначення категорій справ за їх участю.
Стосовно процесуального правонаступництва у випадку припинення діяльності суб’єкта господарювання внаслідок реорганізації воно повинно здійснюватись після отримання господарським судом документальних підтверджень про фактично здійснену та належним чином юридично (документально) оформлену реорганізацію позивача, відповідача чи третьої особи по справі. Зазначена норма ГПК України визначає реорганізацію, яка, як відомо, може бути проведена шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення юридичних осіб – суб’єктів господарювання.
Способи та порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації визначені ст. 104– 108 ЦК України, ст. 59 ГК України Зокрема, за вказаною нормою ГК України у разі злиття суб’єктів господарювання усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб’єктів господарювання до іншого суб’єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаних суб’єктів господарювання. У разі поділу суб’єкта господарювання усі його майнові права і обов’язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб’єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі перетворення суб’єкта господарювання в інший до новоутвореного суб’єкта господарювання переходять усі майнові права і обов’язки попереднього суб’єкта господарювання. Перетворення суб’єкта господарювання здійснюється внаслідок зміни його організаційно-правової форми, питання щодо якої врегульовані відповідними нормами Цивільного та Господарського кодексів України. При цьому слід взяти до уваги, що відповідно до ст. 5 Закону України “Про акціонерні товариства” зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією.
Як зазначається у п. 1.4 постанови пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів відповідно до ст. 29 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців”. У разі, коли така зміна сталася в процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов’язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу – наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі суду, якою закінчується розгляд справи. Якщо ж, як зазначається у вищевказаній постанові пленуму Вищого господарського суду України, зміна найменування юридичної особи пов’язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104–108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію, що потребує вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в частині третій статті 25 ГПК; крім того, про винесення відповідної ухвали зазначається в описовій частині рішення, прийнятого по суті справи.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Процесуальне правонаступництво у господарському, як і в інших судочинствах (цивільному, адміністративному) не є проблемою, яка б глибоко досліджувалась науковцями-правниками, що пояснюється рідким застосуванням у судовій практиці положень ст. 25 ГПК України та відповідних норм ЦПК України та КАС України. Даному питанню, як правило, присвячені невеликі за обсягом науково-практичні коментарі науковців та практиків, короткі висвітлення питань щодо процесуального правонаступництва у підручниках та навчальних посібниках з господарського процесуального права чи господарського процесу.
Постановка проблем. У процесі розгляду справи у господарському суді може виникнути проблема, пов’язана із вибуттям із процесу фізичної особи у зв’язку із смертю чи оголошенням її померлою, припиненням суб’єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, заміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір. В таких випадках господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Питанню процесуального правонаступництва присвячена лише одна ст. 25 ГПК України , для правильного застосування якої судом та використання її положень учасниками процесу (сторонами, третіми особами) необхідно звернутись до інших законів, постанов пленуму Вищого господарського суду України, науково-практичних коментарів, інших джерел, здійснити їх відповідний аналіз та обґрунтувати умови і наявність правового зв’язку вибуття із господарського процесу визначених законом осіб із переходом прав та обов’язків від цих осіб до інших, як правонаступників. Виникнення процесуального правонаступництва завжди та безпосередньо пов’язане з переходом матеріальних прав між такими особами, потребує наукового аналізу як власне самого поняття “процесуальне правонаступництво”, так і правових механізмів його здійснення. Водночас, існують розбіжності у застосуванні судом касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, які призводять до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Зазначене підтверджується судовою практикою.
Як вбачається з Постанови Верховного суду України від 20 листопада 2013р. №6-122цс13 Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, виходила із такого.
Підставами виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов’язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов’язанні він замінюється правонаступником.
Виходячи із цих норм, зокрема, пунктами 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.
Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.
У зв’язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв’язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п’ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», статті 378 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов’язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов’язки в зобов’язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.
За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження».
Висновки. Правовий аналіз положень ст. 25 ГПК України дозволив певною мірою системно та послідовно розкрити це питання, яке є важливим з точки зору практичного їх застосування господарськими судами та учасниками господарського процесу В той же час вбачається доцільним вдосконалити зазначену норму ГПК з метою більш конкретного врегулювання процесуального порядку здійснення правонаступництва, зокрема процесуального правонаступництва померлих чи оголошених померлими фізичних осіб, уточнити положення п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України стосовно того, у яких випадках спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Зазначене питання потребує більш глибокого науково-практичного аналізу з використанням практики застосування господарськими судами ст. 25 ГПК України.
Суддя господарського суду
Волинської області,
заслужений юрист України В.А. Пахолюк
_03_03.png)
