Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
15.07.2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 р., яким внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України.
За змістом ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Уразі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це у позовній заяві.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Згідно з ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може виступити за своєю ініціативою у справі, порушеній за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, у якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених ч. 2 або 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Виходячи з цього, механізм участі прокурора в господарському судочинстві умовно можна поділити на такі блоки: перший – порушення справи в господарському суді за позовом прокурора (ст.2 Господарського процесуального кодексу України); другий – безпосередня участь прокурора в судовому процесі (ст. 29 Господарського процесуального кодексу України); третій – апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили (ст.91 Господарського процесуального кодексу України); четвертий - касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили, та постанову апеляційного суду (ст. 107 Господарського процесуального кодексу України); п’ятий - касаційне оскарження судових рішень Вищого господарського суду України до Верховного Суду України (ст. 111- 114 Господарського процесуального кодексу України).
З метою однакового і правильного застосування законодавства про участь прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам, Пленум Вищого господарського суду України у своїй Постанові 2012 року навів господарським судам роз'яснення щодо питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам. В якій зазначено, що право прокурора на подання позову до господарського суду не ставиться законом у залежність від наявності у прокурора матеріалів прокурорської перевірки з того питання, з якого подано позов . Це суперечить положенням нового закону про прокуратуру, де були внесені зміни стосовно вимог щодо обґрунтування підстав для здійснення представництва інтересів держави і громадян в суді, передбачених частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому ст. 63 Господарського процесуального кодексу України. У випадку представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва . Також в колишній редакції Господарського процесуального кодексу України було вказано, що про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні — також і усно. За новим законом про прокуратуру для участі у справі, провадження в якій уже порушено, прокурор подає до господарського суду відповідну заяву.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Таким чином, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у разі їх порушення або загрози порушення виключно у випадках, якщо він доведе наявність таких обставин: орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інших суб’єкт владних повноважень не здійснює захист цих інтересів; здійснює такий захист неналежним чином; такий орган взагалі відсутній.
Відсутність коштів для сплати судового збору різко скоротила кількість позовних заяв, які подавалися прокурорами, а подані прокурорами позови майже завжди супроводжувалися заявами про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору.
Прокурори обґрунтовували відстрочку, розстрочку або звільнення від сплати судового збору тим, що Законом України «Про державний бюджет на 2015 р.» видатки на сплату судового збору не передбачені та відповідне фінансування органами прокуратури не здійснювалось, будь-які інші кошти не можуть бути витрачені для сплати судового збору.
Судова практика розгляду таких заяв і на сьогодні залишається неоднозначною: суди як задовольняють клопотання прокуратури, так і відмовляють у їх задоволенні.
Прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 р. №484-VIII передбачено, що Кабінет Міністрів України має забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.
Як визначено ст. 90 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. №1697-VII фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами та щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судовий збір», суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити, розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від його сплати. У п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» роз’яснив, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у ст. 8 Закону, є врахування ним майнового стану сторін. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи та надати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку й розмірі.
При цьому, оскільки ст. 129 Конституції України як одну з засад судочинства визначає рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов’язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.
Суддя
Господарського суду
Волинської області І.О. Гарбар
_03_03.png)
