Півстоліття - слуга закону

Леонід Єрофейович Матящук цими днями відзначив би своє 80-ліття.

       Унікальний трудовий шлях був у цієї порядної людини: від завідувача сільським клубом – до голови Господарського суду Волинської області.

Народився Леонід Єрофійович 10 квітня 1936 року у селі Кроватка Рожищенського району Волинської області в селянській родині. З його спогадів дізнаємося, що батько, хоча був людиною малоосвіченою, однак, був обраний керівником «Просвіти», а пізніше - головою колгоспу в рідному селі. У роки війни був зв’язковим у партизанів. Сім’я Матящуків, незважаючи на небезпеку, переховувала дітей євреїв та поляків від німецьких окупантів.

У 22-річному віці Леонід Єрофейович став головою Великоберезолупської сільської ради Рожищенського району.

Відчуваючи потребу у навчанні, він вступив на заочне відділення юридичного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка (1959-1965). Працював одночасно оперуповноваженим відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності Рожищенського райвідділу міліції, а потім ще три роки - адвокатом. На той час діяла постанова уряду, відповідно до якої, адвокати обслуговували колгоспи, роботи було дуже  багато. Цей період життя він любив називати своїми «першими юридичними університетами».

У 1965 році Леонід Єрофейович обраний народним суддею Любешівського районного народного суду.

З 1972 по 1982 роки  входив до складу колегії в кримінальних справах Волинського обласного суду, а згодом працював заступником голови обласного суду з цивільних справ.

З лютого 1992 року – голова Арбітражного суду Волинської області, на посаді якого доклав чимало зусиль для становлення арбітражної судової системи як спеціалізованої самостійної ланки в судовій владі України.

Непросто знайти людину, якій би було притаманне поєднання рис, якими наділений був Леонід Єрофійович: твердість характеру і одночасно гуманність; висока кваліфікація і особиста чесність; серйозність, принциповість та скромність.

Пригадуються випадки з його суддівської практики, коли Леонід Єрофейович при прийнятті рішень виявляв особливу принциповість та справжню мудрість. У 80-тих ним розглядалась резонансна справа щодо одного з голів колгоспу, пов’язана з розтратою великої суми грошей. Справа вимагала від Леоніда Єрофейовича стійкості та відповідальності. Не можна було допустити похибки, оскільки підсудний був орденоносцем, його скарга перебувала на контролі в Президії Верховної Ради УРСР. Вирок - 10 років позбавлення волі керівнику - залишився без змін, хоча справа побувала у Москві.

Його професіоналізм, життєвий досвід та небайдужість до чужої біди допомогли не одній  людині захистити свої права. Леонід Єрофейович  усвідомлював, що немає нічого святішого для судочинства від прагнення не породити в людині відчуття несправедливості й упередженості при винесенні рішення.

І хоч далеко не в усьому була прихильною до нього доля, але, загартований труднощами, він йшов життям з гордо піднятою головою.

Матящуку Л.Є присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України», його нагороджено багатьма державними нагородами, зокрема: медаллю «За доблесну працю» (1970), Почесною грамотою Міністерства Юстиції УРСР (1986), Почесною відзнакою Вищого арбітражного суду України (2001), Подякою голови Вищого господарського суду України (2002), Почесною грамотою голови Вищого господарського суду України та Ради суддів господарських судів  України (2006), Ювілейною платівкою та відзнакою Вищого господарського суду України з нагоди 85–річчя господарського судочинства в Україні (2007).

Світла пам’ять йому в серцях людей…