Виконання рішення господарського суду є завершальною і важливою стадією господарського процесу. Реальний захист відновлення порушених суб’єктивних прав юридичної особи, громадянина-підприємця можуть бути забезпечені лише тоді, коли боржник добровільно підкоряється рішенню господарського суду або буде примушений до цього компетентними органами, коли буде виконане рішення господарського суду. Кожне рішення господарського суду повинно бути виконане у встановленому законодавством порядку, тобто реалізоване для досягнення тієї мети, про яку дбала зацікавлена організація, коли зверталася до господарського суду. В іншому випадку звернення до цього органу виявилося б непотрібними витратами коштів, сил, часу сторін і господарського суду, оскільки захист прав є не що інше, як його реальне, в необхідних випадках — примусове здійснення. Тому в рамках господарського процесу регулюються і здійснюються не тільки правовідносини по розгляду й вирішенню господарських справ, але й по виконанню прийнятих рішень.
Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України (ст. 115 ГПК). Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ст. 116 ГПК). Наказ може бути видано на виконання не тільки рішення, але й постанови господарського суду.
Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.Пред’явленням наказу до виконання до органів державної виконавчої служби порушується виконавче провадження.
Належне виконання рішення господарського суду, окрім законослухняної поведінки боржника і стягувача, залежить і від діяльності органів Державної виконавчої служби, тому ст. 121-2 ГПК передбачає оскарження дій чи бездіяльності цих органів.
У пункті 20 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20 жовтня 2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року" та пункті 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" було роз'яснено, що за змістом частини першої статті 121-2 ГПК скарги щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів підлягають розгляду господарським судом, який розглянув відповідну справу у першій інстанції, тобто тим господарським судом, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу. Розгляд таких скарг здійснюється господарськими судами за правилами ГПК.
Скарга подається у письмовій формі та повинна відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ГПК України та містити відомості перелічені в пунктах 3-5 ч. 3 ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження», а саме скарга повинна включати:
1) назву суду, до якого подається скарга;
2) точну назву скаржника та суб’єкта оскарження, їх місцезнаходження ;
3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа);
4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону України «Про виконавче провадження», яка порушена;
5) виклад обставин, за допомогою яких скаржник обґрунтовує свої вимоги;
6) зазначення доказів, що підтверджують обставини, які викладені у скарзі;
7) підпис заявника або його представника з зазначенням часу подання скарги;
8) докази надіслання скарги з додатками сторонам виконавчого провадження .
Розгляд скарг, господарським судом здійснюється в строки визначені у статтях 69, 121 ГПК України.
Зокрема ст. 121-2 ГПК України встановлено, що скарги на дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником чи прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії або, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або, коли дія мала бути вчинена.
Крім того, встановлений у частині першій статті 121-2 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання. Якщо ж скаргу було подано з пропуском згаданого строку без заяви про його відновлення, суд без виклику сторін виносить ухвалу про залишення скарги без розгляду, що не перешкоджає повторному поданню скарги із заявою про відновлення строку такого подання.
Разом з тим, виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід’ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не порушують нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. У зв’язку з цим відповідна скарга не підлягає оплаті судовим збором.
Скарги на дії органів ДВС розглядаються господарським судом, про час і місце розгляду яких ухвалою повідомляються стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень.
Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу ДВС у судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
За результатами розгляду скарги на дії, бездіяльність органів Державної виконавчої служби виноситься ухвала, яка за змістом повинна відповідати вимогам ст. 86 ГПК України.
Ухвала надсилається стягувачеві, боржникові та органу виконання судових рішень за правилами статті 87 ГПК України, іншим особам, які брали участь у справі, ухвала не надсилається.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному чи касаційному порядку.
Отже, скарга на неправомірні дії державного виконавця при виконанні рішень господарського суду має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви передбаченими положеннями ГПК України та містити відомості, перелічені ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження».
Суддя
господарського суду
Волинської області В.М. Дем’як
_03_03.png)
