Редакція Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343- XII була чинною до 18 січня 2013 року. З 19 січня 2013 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 р. №4212-\/І, який виклав нову редакцію цього нормативного акта.
У відповідності до п.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 р. №4212-\/І положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Статтею 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначені особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником.
Так, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.
Обов’язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.
За результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом для призначення розпорядника майна. Обов’язки ліквідатора можуть бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності у нього статусу арбітражного керуючого. Вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом здійснюється в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після порушення провадження у справі в загальному порядку, визначеному цим Законом.
Кредитори мають право заявити свої вимоги до боржника, який ліквідується, у місячний строк з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника, який ліквідується, банкрутом, на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет.
Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними кредиторами, а їх вимоги погашаються в шосту чергу.
У разі якщо справу про банкрутство порушено за заявою власника майна боржника (уповноваженої ним особи), яка подана до утворення ліквідаційної комісії (призначення ліквідатора), розгляд справи про банкрутство здійснюється без урахування особливостей, передбачених цією статтею.
Невиконання вимог, передбачених частиною першою цієї статті, є підставою для відмови у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог частини першої цієї статті, несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.
Питання порушення власником майна боржника (уповноваженою ним особою), керівником боржника, головою ліквідаційної комісії (ліквідатором) вимог частини першої цієї статті підлягає розгляду господарським судом при проведенні ліквідаційної процедури відповідно до цього Закону. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора банкрута, що є підставою для подальшого звернення кредиторів до власника майна боржника (уповноваженої ним особи), керівника боржника, голови ліквідаційної комісії (ліквідатора).
У зв’язку із виникненням проблемних питань застосування на практиці положень статті 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вважаємо за необхідне засвідчити на деяких таких питаннях та можливих шляхах її вирішення:
Як діяти суду у випадку, якщо для призначення ліквідатором у справі пропонується голова ліквідаційної комісії, яка здійснювала процедуру самоліквідації, який входить до числа арбітражних керуючих з отриманням відповідного свідоцтва та внесенням до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих, санацією, ліквідаторів) України?
Згідно з ч.2 ст. 95 Закону суд призначає ліквідатором:
1) або арбітражного керуючого — "в порядку, передбаченому Законом для призначення розпорядника майна" (через автоматизовану систему);
2) або голову ліквідаційної комісії, яка здійснювала процедуру самоліквідації, незалежно від того, чи входить така особа до числа арбітражних керуючих, чи ні.
Чи повинні кредитори, які заявляли свої вимоги у процедурі добровільної ліквідації, ще раз заявити вимоги до банкрута у справі про банкрутство, або ліквідатор зобов’язаний ці вимоги автоматично включити до реєстру вимог кредиторів?
Ліквідатор зобов’язаний автоматично включити до реєстру вимог кредиторів визнані ним вимоги, які було заявлено кредиторами у процедурі добровільної ліквідації. Якщо ж ліквідатор не визнав вимоги кредитора - кредитор має самостійно заявити свої вимоги у судовій процедурі ліквідації боржника.
Відповідно до вимог ст. 95 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (якою передбачено перехід із добровільної ліквідації в судову), голова ліквідаційної комісії боржника або ліквідатор зобов’язані звернутися до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо із проміжного ліквідаційного балансу вбачається, що майна боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів (ч.2 ст. 95 Закону). При цьому, норми статті 95 не встановлюють спеціальних вимог до такої заяви, відтак, застосуванню підлягають загальні норми - заява подається із переліком відомостей, визначених в ч.3 ст. 11 Закону, серед яких визначено "перелік кредиторів боржника, вимоги яких визнаються боржником, із зазначенням загальної суми грошових вимог усіх кредиторів".
На час порушення провадження у справі про банкрутство, визнання боржника банкрутом та відкриття процедури ліквідації ліквідатору відомі всі кредитори, які звернулися із своїми вимогами до боржника в процедурі добровільної ліквідації. Визнані вимоги цих кредиторів ліквідатор має внести до реєстру вимог кредиторів.
Якщо ж ліквідатор не визнав вимоги кредитора (про що він повідомляє кредитора) - кредитор має самостійно заявити свої вимоги у судовій процедурі ліквідації боржника.
Чи можливо здійснювати подальше провадження у справі по статті 95 Закону у випадку, якщо після офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом у встановлений Законом місячний строк не надійшло жодної заяви кредиторів з вимогами до боржника?
Подальше провадження можливо здійснювати в тому випадку, якщо у боржника є майно (ч. 1 ст.95 Закону). Випливає це із того, що метою процедури банкрутства є справедливий розподіл між кредиторами грошей, отриманих від продажу майна боржника.
За наявності майна, сам факт відсутності заяв з вимогами кредиторів не варто вважати достатньою підставою для припинення провадження у справі про банкрутство, оскільки:
по-перше, звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство свідчить про наявність у боржника кредиторів (ч.1.ст.95 Закону);
по-друге, перелік кредиторів відомий (вирішення питання щодо порушення провадження у справі здійснюється в загальному порядку (ч.2 ст.95 Закону), згідно з яким до заяви боржника про порушення провадження у справі про банкрутство додається перелік його кредиторів (ч.3 ст.11 Закону);
по-третє, незаявлені кредитором вимоги не погашаються автоматично із закінченням місячного строку.
Крім того, слід зазначити, що за змістом ч.3 ст. 95 Закону задоволенню в шосту чергу підлягають як заявлені із порушенням тридцяти денного строку, так і не заявлені, але відомі вимоги кредиторів (ч.3 ст. 95 Закону).
В який момент боржник повинен визнаватись судом банкрутом під час здійснення провадження у справі за ст. 95 Закону?
У справі, порушеній за ст.95 Закону, суд може визнати боржника банкрутом: 1) в першому судовому засіданні, одразу після порушення провадження; 2) у разі необхідності проведення додаткового засідання, протягом 14 днів після порушення провадження.
Тлумачити положення частини 2 статті 95 Закону варто таким чином, щоб визнавати банкрутом боржника разом із порушенням провадження у справі про банкрутство, не очікуючи 14 днів, як то передбачено в третьому реченні зазначеної статті. Виходити треба з того, що будь-яке зволікання в цьому випадку не буде на користь захисту прав кредиторів. Адже на цей момент вже відомо, що майна на задоволення вимог всіх кредиторів не вистачить.
При цьому слід зазначити, що застосування приписів першого та третього речень ч.2 ст.95 Закону не призводить до їх конфлікту, якщо розуміти вказівку на те, що "вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом здійснюється в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після порушення провадження у справі в загальному порядку, визначеному цим Законом" таким чином, що:
по-перше, засідання може бути проведено протягом чотирнадцятиденного строку в будь-який момент. Використання мовної конструкції "не пізніше" - означає: "хоч і на перший день";
по-друге, суду не обов’язково проводити додаткове засідання, якщо в ньому суд не вбачає потреби (принцип процесуальної економії), адже суд може вирішити всі питання в першому засіданні.
Вирішення всіх питань судом в одному засіданні, або ж у різних, не суперечить положенням ч.2 ст. 95 Закону.
Заступник голови господарського суду
Волинської області,
голова колегії з розгляду справ про банкрутство В.А.Войціховський
_03_03.png)
