Прийнятим 11.09.2014 року рішенням господарського суду Волинської області у справі № 903/696/14 задоволено позов Департаменту соціальної політики Луцької міської ради до Відділу ДВС та Управління Державної казначейської служби у Маневицькому районі Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Смаль О.М., присудивши до стягнення з Державного бюджету України через казначейство 8 121 грн. у відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями відділу.
Рішення мотивоване тим, що довідки, які видавав відділ ДВС для фізичної особи про несплату аліментів є недостовірними, оскільки аліменти третя особа отримувала постійно. Таким чином, суд першої інстанції встановив вину відділу ДВС, причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідача-1 та заподіянням шкоди у вигляді неправомірно сплачених коштів третій особі.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 року рішення скасоване згідно до п.6 ч.2 ст.104 ГПК України, прийнято нове рішення, яким припинено провадження у справі з наступних підстав:
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Не відноситься до компетенції господарських судів розгляд справ у спорах про оскарження суб’єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб’єкта владних повноважень, їх посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов’язані з відносинами у сфері господарювання.
Апеляційний суд встановив, що спір виник не з господарських правовідносин, оскільки на підставі виданих Відділом ДВС довідок в межах виконання виконавчого листа у цивільній справі третя особа отримувала і частину аліментів, і державну соціальну допомогу у повному розмірі.
Апеляційним судом взято до уваги і те, що відповідно до постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010р. №3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.
Оскільки Департамент соціальної політики не є стороною ні у цивільній справі, ні у виконавчому провадженні, вбачається, що спір не може бути вирішений в порядку господарського судочинства.
Разом з тим, частиною четвертою статті 50 КАС України передбачено, що громадяни України можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Враховуючи наведене, такий спір за зверненням суб’єкта владних повноважень підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а провадження у даній справі належить припинити з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки спір не підлягає розгляду в господарських судах України.
Вищий господарський суд України постановою від 22.01.2014 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.14 року у справі №903/696/14 скасував, скерувавши справу до Рівненського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
У постанові зазначено наступне:
Департамент соціальної політики Луцької міської ради просив стягнути з Відділу Державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції 8 121 грн. матеріальної шкоди, завданої державі внаслідок неправомірних дій державного виконавця. Департамент вказував на те, що відділом ДВС були видані довідки, котрі містили недостовірну інформацію про несплату аліментів. Позивач на підставі цих довідок нарахував та виплатив третій особі у справі державну соціальну допомогу, котра призначається дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.
Тобто, відповідач у спірних правовідносинах не виконував функцій суб'єкта владних повноважень, а діяв як установа, котра надавала документи, необхідні для перерахунку соцвиплат іншими органами, котрі такі виплати призначають.
Отже, вказаний спір за своїм суб'єктним складом та правовою природою не стосується публічно-правових відносин, а відтак має вирішуватися господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, що спростовує висновок суду апеляційної інстанції про зворотнє.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до Волинського окружного адміністративного суду із заявою про стягнення з Відділу державної виконавчої служби Маневицького районного управління юстиції 8 121 грн. проте у відкритті провадження у адміністративній справі було відмовлено з огляду на те, що цей спір не є справою адміністративної юрисдикції.
За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства України, є помилковим.
_03_03.png)
