Дуже часто, користуючись необізнаністю сторони по договору, учасниками господарських відносин пропонуються договори із надмірно великими, а часом і необмеженими розмірами штрафних санкцій за порушення грошового зобов’язання.
Грошове зобов’язання – це зобовязання по сплаті певної грошової суми, яке припиняється шляхом його належного виконання.
За змістом статтей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, грошовим є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов’язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Грошові зобов’язання можуть передбачати передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору, зокрема, сплату вартості предмета договору.
Гроші є особливим об’єктом цивільних прав. Вони завжди замінні, не втрачають своїх властивостей у процесі використання в майновому обороті, їм притаманне прирощення. У зв’зку з цим у грошових зобов’язаннях виключається неможливість їх виконання.
В статті 625 ЦК України зазначається, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Даною статтею передбачені спеціальні правові наслідки, які настають у разі прострочення виконання грошового зобов’язання: на боржника покладається обов’язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню при наявності протиправного невиконанння (неналежного виконання) грошового зобов’язання, на відміну від процентів, зазначених у ст.536 ЦК України, які є звичайною платою за користування грошима (наприклад, згідно ст.1048 ЦК України за договором позики).
За своєю правовою природою проценти не відносяться до неустойки, вони є самостійним правовим наслідком порушення зобов’язання у вигляді компенсації (плати) за користування чужими грошовими коштами. А тому, договором не може бути передбачено нарахування процентів на проценти за користування чужими грошовими коштами так само, як і на суму інфляційних нарахувань. (Див. Постанову Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.).
Правила статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов’язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, сторони в договорі можуть передбачити розмір процентів на власний розсуд без обмежень. Проте, договором може бути встановлений інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
Формою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов’язання є неустойка, яка нараховується у певному проценті до розміру боргу.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення невиконання (ч.3 ст.549 ЦК України).
Штрафом є неустойка, що обчислється від суми невиконання або неналежного виконання зобов’язання (ч.2 ст.549 ЦК України).
Як правило, до грошового зобов’зання застосовується пеня, проте не виключається можливість встановлення штрафу в укладеному сторонами договорі.
Пеня як різновид неустойки застосовується виключно у грошових зобов’язаннях, встановлюється тільки за порушення умови про строки (прострочення виконання), обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання та нараховується за кожен день прострочення.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України у разі порушення стороною договору своїх грошових зобов’язань чинне законодавство не виключає можливості одночасного стягнення з боржника пені, індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас, слід зазначити, що пеню може бути стягнуто лише в тому випадку, якщо обов’язок та умови її сплати передбачено сторонами у правочині або визначено певним законодавчим актом.
На відміну від фізичних осіб, по відношенню до яких розмір пені за порушення виконання грошових зобов’язань є необмежений, юридичні особи сплачують пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» №543/96-вр від 22.11.1996р. та ч.2 ст. 343 ГК України.
Приписи ст.3 зазначеного Закону, щодо обмеження розміру пені, не стосуються неустойки, встановленої спеціальними нормативними актами, наприклад, Законом України «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».
З огляду на викладене, за порушення грошового зобов’язання господарюючі суб’єкти несуть відповідальність, передбачену як законодавчими актами, так і договором, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. А тому, при укладанні договору сторони повинні ретельно ознайомитись з умовами цього правочину, законодавчими актами, що регулюють відповідні правовідносини, усвідомити, які несприятливі наслідки можуть виникати при порушенні ними договірних зобов’язань.
Суддя господарського суду
Волинської області О.Г.Сур’як
_03_03.png)
