Для того щоб правильно і ефективно застосовувати правові норми, у тому числі норми господарського процесуального права, необхідно чітко знати основні засади їх структурної та змістовної побудови, які в юридичній доктрині зазвичай іменуються правовими принципами. Такі принципи відображаються узагальнено в нормах господарського процесуального законодавства. Відповідно і здійснення правосуддя має здійснюватися господарськими судами з дотриманням цих правових принципів. Без їх дотримання неможливо учасникам господарського судочинства реалізовувати належні їм процесуальні права та обов’язки.
Між тим, ні в господарському, ні в цивільному процесуальному законодавстві не застосовується термін «принципи», натомість законодавець досить часто використовує термін «засади» законодавства, «загальні засади цивільного законодавства» (ст. 3 Цивільного кодексу України).Водночас в ст. 6 Господарського кодексу України визначаються «загальні принципи господарювання», що не може бути тотожним поняттю «принципи господарського законодавства чи права».
І лише в ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України прямо перераховані принципи адміністративного судочинства, якими визначені: верховенство права; законність; рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність та ін. Така новела, на наш погляд, мала б бути втілена також в новому Господарському процесуальному кодексі України.
Арбітражний процесуальний кодекс, прийнятий Верховною радою України 6 листопада 1991 р. та перейменований 21.06.2001 р. на Господарський процесуальний кодекс України визначив процесуальні засади арбітражного (господарського) судочинства, які і нині в оновленому виді зберігають свою чинність.
В Господарському процесуальному кодексі України, який зазнав численних змін та доповнень і знаменував введення багатьох новел, не визначаються безпосередньо принципи правового статусу учасників провадження. Однак ця обставина не означає, що тут взагалі не діють певні процесуальні принципи. Безумовно це не так, оскільки на правовий статус учасників господарського процесу поширюється дія значної частини загальних процесуальних принципів господарського судочинства.
Необхідно відзначити ту обставину, що окремі загальні принципи господарського судочинства знайшли своє предметне законодавче закріплення у зв’язку з внесенням до Господарського процесуального кодексу нових статей, зокрема 42, 43, 44, 45, в яких знайшли відображення загальні засади (принципи) рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності, гласності розгляду справ, обов’язковості судових рішень. Проте ще до прийняття цих змін в юридичній доктрині обґрунтовувалося існування в арбітражному (господарському) процесуальному праві відповідних правових принципів. Формувалися вони також юридичною наукою радянського періоду [1, с. 59-60; 2,с.81-102;4,с.117-140].
В теорії права принципи, як правило, визначаються як основні керівні засади (основні ідеї), що знаходять своє закріплення в нормах тієї чи іншої галузі права, які направляють розвиток і функціонування усієї правової системи [4, с. 16]. Досить повно і аргументовано визначив сутність принципів права відомий український юрист-теоретик Колодій А.М., на думку якого, ними є такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять його головні риси, відзначаються універсальністю, вищою імперативністю і загальною значимістю [5,с.27]. Тому такі загальнотеоретичні ідеї про принципи будуть враховуватися надалі при дослідженні проблеми принципів господарського процесуального права та відповідно принципів правового статусу учасників господарського судочинства, які знаходять об’єктивне вираження у нормах господарського процесуального законодавства.
Як відзначав І.Г.Побірченко, принципи господарської юрисдикції, це загальні керівні засади, що визначають характер організації і діяльності органів господарської юрисдикції [6,с.214-225]. Оскільки їх наявність слугує засобом виділу галузей права, автор запропонував виділяти міжгалузеві принципи господарської юрисдикції (принцип об’єктивної істини, принцип диспозитивності, принцип рівноправності сторін, принцип безпосередності і оперативності) та специфічні принципи господарської юрисдикції (добровільна урегульованість спору сторонами, відповідальне представництво сторін, арбітрування, добровільне виконання рішень, активний вплив на поліпшення діяльності господарських органів). Багато в чому з автором можна погодитись. Є також деякі заперечення. Так, не можна погодитись в тому, що існує міжгалузевий принцип оперативності та специфічні принципи господарської юрисдикції добровільного виконання рішень та активного впливу на поліпшення діяльності господарських органів. Вважаємо, що оперативність не може набути ознак принципу, оскільки розгляд справ має здійснюватися в строки, визначені законом і не більше. Звичайно строки розгляду справ мають бути оптимальними і реальними. Не можуть вважатися специфічними принципами і два інших судження, оскільки добровільність виконання рішення є лише проявом волі зобов’язаної особи, а вплив на поліпшення діяльності господарських органів взагалі не може бути зафіксований у процесуальному законодавстві і є лише оціночною категорією, яка не має правового значення.
Правову оцінку принципів з позицій господарського процесуального права надав Д.М. Притика, який підтримав і розвинув одну з найбільш розповсюджених концепцій, сформульовану у свій час Явічем О.С. [7, с. 215-220], за якою під принципами законодавства і правосуддя прийнято розуміти такі засади державної діяльності, які виражають закономірність і сутність даних функцій, відзначаються універсальністю, імперативністю і загальною значимістю, направляють і синхронізують судову діяльність, відображають її об’єктивну необхідність в державно-організованому суспільстві [8, с. 141-142].Тривалий час в теорії процесуального права домінував критерій поділу принципів за джерелом їх закріплення [9, с. 484], на зміну якому було запропоновано критерій змісту принципів [10, с. 50]. На думку Д.М. Притики, обидва критерії не позбавлені певних недоліків, що дало йому підстави для характеристики правової природи принципів покласти предмет регулювання, який забезпечує класифікацію принципів за функціональними ознаками.
За найбільш розповсюдженими концепціями, висловлених переважно в цивільно-процесуальній літературі принципи поділяються:
1) за дією у системі права (залежно від того, в одній чи кількох галузях права діють відповідні принципи) на: загально-правові, тобто такі, що поширюють свою дію на всі без винятку галузі права, у тому числі і на цивільне процесуальне право (демократизм, гуманізм, законність); міжгалузеві, які закріплюються у нормах кількох галузей права, наприклад, цивільного процесуального і кримінально-процесуального права (здійснення правосуддя виключно судом, незалежність суддів); галузеві, що діють тільки в цивільному процесуальному праві (наприклад, процесуальна рівність сторін); принципи окремих правових інститутів цивільного процесуального права (це принципи судового розгляду - безпосередність і усність, принципи доказів – їх належність і допустимість;
2) за формою нормативного закріплення, а саме: Конституції України (наприклад, законність, державна мова судочинства); законодавства про цивільне судочинство, або галузевого законодавства (диспозитивність, процесуальна рівноправність сторін тощо);
3) за предметом (об’єктом) правового регулювання принципи поділяються на: організаційно-функціональні (їх називають принципами організації правосуддя або принципами судоустрою і судочинства), що визначають устрій судів і процес одночасно. Такими, наприклад, є принципи здійснення правосуддя виключно судом і державної мови судочинства; функціональні (інша назва – принципи судочинства), тобто принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та учасників цивільного процесу. До цих принципів відносять принципи диспозитивності, змагальності тощо.
Друга з концепцій полягає у наступному поділі:
1. За джерелом закріплення:
- конституційні та закріплені в процесуальному законодавстві
2. За предметом регулювання: принципи організації; принципи здійснення правосуддя
3. За їх функціональною роллю: організаційно-функціональні принципи; функціональні принципи
4. За їх змістом і сферою розповсюдження: загально-правові, які притаманні усім галузям права (демократизм, гуманізм, законність); міжгалузеві (здійснення правосуддя лише судом, рівність всіх громадян перед законом і судом, незалежність суддів і підпорядкування їх лише закону, колегіальність у розгляді справ, національна мова судочинства, гласність, об’єктивної істини); галузеві принципи, притаманні лише цивільному процесуальному праву (диспозитивність); принцип окремих правових інститутів (усність, безпосередність) [11, с. 33-34].
Третя концепція передбачає загальні принципи цивільного процесуального права (верховенство права; законність; гуманізм; забезпечення права на звернення до суду за захистом; справедливість) та спеціальні принципи цивільного процесуального права (здійснення правосуддя виключно судами; незалежність суддів і підкорення їх лише закону; здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом; процесуальна рівність; гласність цивільного судочинства та його повне фіксування технічними засобами; здійснення цивільного судочинства державною мовою; визначеність законодавства, відповідно до якого суд вирішує цивільні справи; змагальність сторін; диспозитивність цивільного судочинства; забезпечення права на правову допомогу; забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень; обов’язковість судових рішень) [12, с. 32-33].
Висловлюються і інші класифікаційні системи процесуальних принципів в яких, як правило, вони у своїй більшості повторюються, а окремі з них не закріплюються ні прямо, ні опосередковано в цивільному процесуальному законодавстві.
Звертає на себе увагу тенденція до наведення дослідниками надмірної кількості процесуальних принципів. В багатьох випадках в процесуальній літературі до принципів процесуального права зараховують ті, які передбачені прямо в процесуальному законодавстві принципи або які випливають з загального його змісту, але які не можуть вважатися загальними засадами господарського чи цивільного процесу, наприклад: здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, визначеність законодавства, забезпечення права на правову допомогу. Ці процесуальні ідеї (вимоги до процедури судочинства) є безумовно важливими, але вони не «пронизують» всі процесуальні інститути.
Вищевикладені класифікаційні системи поділу принципів насамперед мають бути предметом наукових досліджень для науковців, але законодавчого відображення вони можуть не отримати.
В господарсько-процесуальній науці на основі положень Конституції України (статті 124-130), Закону України “Про судоустрій і статус суддів України”, Господарського процесуального кодексу України сформувався поділ принципів господарського процесуального права на організаційні, які визначають правові засади організації господарського суду і функціональні, які визначають правові засади функціонування господарського (арбітражного) суду [13, с. 35;14.с.215-220]. Проте вважаємо за необхідне звернути увагу на вразливість системи формування авторами другої групи принципів, оскільки до них мають відноситися не усі принципи щодо усієї діяльності суду, а насамперед – принципи, що стосуються лише процесуальної діяльності господарського суду.
Зазвичай, організаційними вважають: принципи одноособового і колегіального розгляду справи; принцип самостійності судів, незалежності судів і підконтрольності їх лише законові; принцип державної мови судочинства; принцип гласності й відкритості господарського процесу.
В системі функціональних принципів господарського процесуального права фігурують: принцип законності; принцип процесуальної рівності учасників судового процесу; принцип змагальності у поданні учасниками процесу доказів на підтвердження тих чи інших юридичних фактів; принцип об’єктивної істини у встановленні та оцінці юридичних фактів; принцип диспозитивності у розпорядженні учасниками процесу своїми матеріальними і процесуальними правами; принцип обов’язковості виконання судових рішень (актів); принцип оперативності розгляду справ; принцип активної дії на покращення діяльності господарських організацій; принцип солідарності господарських інтересів сторін, який полягає у можливості розгляду спору в господарському суді лише за умови додержання встановленого для певних випадків досудового врегулювання спору (нині цей принцип втратив актуальність, за винятком випадків домовленості сторін між собою відповідно до ст. 5 ГПК).
Зміст перерахованих принципів можна вважати насамперед в наступному. По-перше, запропонований в юридичній науці поділ принципів на організаційні та функціональні (процесуальні) є певною мірою умовним, адже окремі з них можуть вважатися як організаційними, так і функціональними одночасно (наприклад, принцип законності, обов’язковості судових актів). По-друге, деякі з зазначених принципів не мають достатніх ознак загально-процесуальних правових засад для господарського судочинства (наприклад, принцип оперативності, солідарності, активної дії на покращення діяльності господарюючих суб’єктів), оскільки стосуються незначної частини сфери процесуальності або не мають загально-зобов’язуючого характеру.
Безперспективно, однак, заперечувати той факт, що значна частина принципів господарського процесу, особливо тих, що прямо визначені в законі, з тим чи іншим ступенем функціонування притаманна усім стадіям господарського судочинства. Звичайно дія принципів господарського судочинства на кожній його стадії має певні особливості.
З врахуванням наведеного, можна зробити висновок про те, що правовий статус учасника господарського процесу, під яким, , необхідно розуміти суб’єктів господарського процесу, які мають процесуальну правоздатність та дієздатність та наділені диференційованим комплексом процесуальних прав та обов’язків, залежно від їх правового зв’язку та інтересу до розглядуваної господарським судом справи , формується під прямою дією занконодавчо закріплених принципів господарського судочинства.
Дем’як В.М. суддя господарського
суду Волинської області, кандидат
юридичних наук
_03_03.png)
