Судова практика КГС ВС щодо порядку задоволення забезпечених вимог кредиторів після спливу 170 днів з дня введення процедури розпорядження майном

Господарський суд Донецької області ухвалою у справі № 905/1923/15 відмовив у задоволенні скарги АТ «Сбербанк» на дії державного виконавця щодо зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За висновком суду, передбачене ст. 41 КУзПБ автоматичне припинення дії мораторію в частині задоволення забезпечених вимог кредитора за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном не є безспірною, самостійною підставою, за якою дії виконавця щодо зупинення вчинення виконавчих дій згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» не реалізуються. Вчинення державним виконавцем виконавчих дій з примусового виконання наказу господарського суду щодо звернення стягнення на предмет іпотеки суперечитиме положенням ч. 6 цієї статті, відповідно до якої задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.

Постановою Східного апеляційного господарського суду ухвалу суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким дії державного виконавця щодо винесення постанови про зупинення виконавчих дій при примусовому виконанні наказу господарського суду визнано неправомірними. При цьому апеляційний суд зазначив, що строк дії мораторію на задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника і строк процедури розпорядження майном (170 календарних днів) хоча й збігаються за моментом їх початку та тривалістю, проте їх сплив має різні процесуальні наслідки, які, зокрема, не настають для інших вимог конкурсних кредиторів.

ВС у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції, вказав на таке.

Закон України «Про виконавче провадження» встановлює загальні правила та механізми, які мають обов’язково бути застосовані виконавцями у процесі примусового виконання судових рішень.

Водночас із моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальними нормами КУзПБ для випадків звернення стягнення на майно боржника встановлені спеціальні правила.

Тож не можна вважати правомірними дії державного виконавця щодо звернення стягнення на предмет іпотеки боржника, який перебуває у процедурі банкрутства, на підставі лише положень Закону України «Про виконавче провадження», без урахування процедур і положень КУзПБ, норми якого мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Відповідно до ч. 8 ст. 41 КУзПБ дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство; щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації.

У ч. 6 ст. 41 КУзПБ закріплено, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.

З метою дотримання принципу судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, зважаючи на відсутність нормативного врегулювання співвідношення процедур виконавчого провадження та процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі КУзПБ такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, можна вважати лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) в межах справи про банкрутство.

Отже, після спливу 170 днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не  було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, постановленою за результатом розгляду заяви кредитора, вимоги якого є забезпеченими.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 22 вересня 2021 року у справі № 905/1923/15 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/100424282.

Джерело інформації: Верховний Суд