Судова практика КГС ВС щодо визначення ставки судового збору у справі про банкрутство

За розгляд у позовному провадженні, з урахуванням частини другої статті 7 КУзПБ в межах справи про банкрутство боржника, майнового чи немайнового спору, стороною якого є цей боржник, господарському суду необхідно обраховувати ставку судового збору, що підлягає сплаті за подання такої заяви, відповідно до положень підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Ставки судового збору за подання заяв в основній процедурі банкрутства передбачені підпунктами 8 — 10 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду при розгляді справи №  905/1818/19.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує:

• всі майнові спори, стороною в яких є боржник;
• спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна;
• спори про визнання недійсними результатів аукціону;
• спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником;
• спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно;
• спори про стягнення заробітної плати;
• спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника;
• спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом хоч в межах основної справи про банкрутство боржника, але у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.

Так, ВП ВС у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 (пункти 100–102 постанови) зауважила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.

Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.

Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник.

Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство. Таким чином, судова палата КГС ВС дотримується висновку про те, що за розгляд у позовному провадженні з урахуванням частини другої статті 7 КУзПБ в межах справи про банкрутство боржника, майнового (як у даній справі) чи немайнового спору, стороною якого є цей боржник, господарському суду необхідно обраховувати ставку судового збору, що підлягає сплаті за подання такої заяви, відповідно до положень підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Детальніше: ЄДРСР
Джерела інформації:Судово-юридична газета