Щодо безспірності зарахування зустрічних однорідних вимог

За дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов’язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним. Про це зазначив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/11116/19.

Згідно із частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні положення закріплені у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін. Відповідно до частини п’ятої статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов’язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов’язань: в одному — одна сторона є кредитором, а інша — боржником, а в другому — навпаки (боржник у першому зобов’язанні кредитором у другому).

Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов’язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) — лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов’язання. У такому випадку зобов’язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов’язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов’язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей).

При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог.

Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Джерела інформації: Судово-юридична газета , https://reyestr.court.gov.ua/Review/94489762