Вирішення спорів, що виникають з договорів застави

1) Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Частиною першою статті 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна норма міститься і в статті 20 Закону України "Про заставу". Реалізація предмета забезпечувального обтяження за рішенням суду врегульована статтею 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", згідно з якою у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження. Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

 Відповідна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 20.02.2019 у справі № 916/3182/17 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/80150072).

2) На відміну від договорів купівлі-продажу, міни або дарування, предмет застави залишається у володінні та користуванні заставодавця, тобто у його власності, і лише у разі невиконання боржником забезпеченого заставою основного зобов’язання заставодержатель має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави. Отже, договір застави має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання, укладається лише для забезпечення виконання зобов’язання за основним зобов’язанням і не є безумовним відчуженням власником свого майна на користь заставодержателя.

Відповідна правова позиція викладена у постановах КГС ВС: від 30.09.3019 у справі № 910Н/11498/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84634095); від 21.02.2018 у справі № 910/18506/16 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/72550855).

3) Відповідно до статті 13 Закону України «Про заставу» договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правовстановлюючих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна, транспортних засобів провадиться за місцезнаходженням (місцем реєстрації) цього майна або за місцезнаходженням (місцем реєстрації) однієї із сторін договору, договору застави космічних об'єктів ― за місцем реєстрації цих об'єктів. Законодавством України може бути передбачено й інші випадки нотаріального посвідчення договору застави. Угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це не є обов'язковим згідно із законодавством України, але на цьому наполягає одна із сторін. Частиною першою статті 209 ЦК України визначено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Згідно з частиною першою статті 626 та частиною першою статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 6 ЦК України). Частинами першою, другою, четвертою статті 639 ЦК України регламентовано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. Отже, якщо договір застави коштів нотаріально непосвідчений, як цього вимагають умови договору, такий договір є неукладеним, не створює взаємних прав та обов’язків для сторін.

Відповідна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 15.08.2018 у справі № 923/1089/16 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/76000769).

4) За змістом частини першої статті 584 ЦК України, частини першої статті 12 Закону України "Про заставу" в договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави (частина друга статті 589 ЦК України, стаття 19 Закону України "Про заставу"). Відповідно до частин першої, шостої статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п’ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду. У разі реалізації предмета застави у зв’язку зі зверненням на нього стягнення заставодавцем відповідне забезпечувальне зобов’язання припиняється (частина п’ята статті 28 Закону України "Про заставу"). З огляду на наведені положення законодавства заставодержатель має право задовольнити всі свої забезпечені заставою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не встановлено договором або законом). При цьому виражений у грошовій формі розмір зобов’язання майнового поручителя визначається із дійсних на відповідний момент зобов’язань боржника, які існують за основним зобов’язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 27.08.2019 у справі № 905/2746/16 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/83958608) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 902/492/17, провадження № 12-52гс18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/74218793)